Читати книгу - "Том 12"

Точно визначити тепер, яка б мала бути моя праця для товариства, я не можу, але з охотою працюватиму, наскільки дозволять обставини.

Думаю, що найбільше могла б послужити при складанні рефератів по історії літератури (переважно західноєвропейської) для публічного відчитування.

З пошаною Л.Косач-Квітка (Леся Українка)

С. Х.1907.

Адреса: Ялта, Дарсановская, д[ача] Терещенко.

121. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

ЗО жовтня 1907 р, Ялта 17. X. 1907, Ялта.

Любая Лілія!

Я послала тобі чималого листа в Київ, та вже, вядно, він тебе там не застав,— добре, як Дора перешле! Шкода, що ти так перетомлюєшся, треба б якось підживитися! Книжки ми всі отримали («Вісник» і казки) і дуже вдячні. Малися ми добре, а се знов щось Кльоня трошки розклеївся — лікар потішає, що то не «обостреніє», а так собі, простуда. Плани через те дуже невиразні. Цілую тебе, і всіх родичів, і малесеньке-любе.

Твоя Леся

Кльоня цілує тебе і кланяється всім.

122. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

Середина листопада 1907 р. Ялта

Напиши, мамочко, де саме тепер Ліля або де вона має в ближчім часі довше пробувати. У мене до неї є діло — по її спеціальності. Остатніми днями щось я трохи недобре почувалася і з намови Кльоні пішла до тутешнього лікаря. Той знайшов у мене «опущение правой почки» (але «без изменения» — на цьому чогось особливо настоював), заборонив мені їсти волове м’ясо, а наказав пити якнайбільше молока; сказав, що се слабість не страшна, тільки часом затяжною буває, і щось натякнув, що, може б, варто «пришить» тую нирку, але на сьому не настоював. Коли я спитала про причини, чого може статись така слабість, то він сказав, що бачить в моєму організмі нахил до всяких опущеній взагалі, а се вже просто залежить від «свойства мышц» моїх (а може, й від колишнього ношення гіпсів та апаратів: казав лікар), найближчою ж причиною могло бути те «усиленное питание», до якого мене примушували під час моєї грудної слабості. Він каже, що се дуже часто дає такі наслідки і наслідки сі здебільшого виявляються в замітній для слабого формі десь аж через 3—4 роки (себто так воно має бути і в мене). Так от, про перспективи сеї слабості, а головно про теє «пришивання» я б хотіла попросити Лілю почитати по книжках і взагалі порадити мені, як відноситись до сеї слабості, чи так, що «время терпит», чи як до чогось більш екстреного. Поки що вона мені мало заважає, і я б забувала про неї, якби не той симптом, що буває, коли їсти багато петрушки,— оце тільки неприємно, а болів жодних нема, і я зовсім почуваюся не зле. Напиши скоріше, дуже прошу.

Твоя Леся

123. ДО О. П. КОСАЧ (МАТЕРІ)

23 листопада 1907 р. Ялта 10. XI 1907. Ялта,

Дарсановская, д[ача] Терещенко.

Люба мамочко!

Дуже-дуже дякую тобі за таку скору відповідь замість Дори. Мені трудно уявити собі, щоб Дора була більше зайнята, ніж ти, ну, та «нехай буде так». Я таки дуже турбувалася за папу увесь сей час і тепер рада, що йому поліпша-ло, коли б же тільки він глядівся! Ліля писала, що йому треба буде «усиленно» пити йод, та чи не буде се трудно при українській зимі? Може б, краще папа приїхав до нас? У нас є де йому поселитись і «хазяйство» вже вряджене, а дієта у мене з ним однакова, то, може б, воно йому й добре було з нами. Хоча тут тепер дуже великої теплості нема, але ж, судячи по газетах, то таки велика різниця проти наших українських сторін — тут таки морозу не було, раз тільки вночі спустилось до нуля, а то і по ночах не менше, як +5° R, вдень же середпя t° +10 R, хоч буві такий день оце перед тижнем, що +17° в затінку було. Правда, остатній тиждень нема сонця, а щось сіре заволікає небо, та все ж дощ рідко йде і ні вітру, ні туману немає. Все-таки ця сирость нервує, бо ми вже розбалувалися на сонці. Може, під впливом такої сплінцої погоди, а може, з яких інших, нам не відомих причин94 у Кльоні так щось нерви закапризували, що я його сьогодні вже до лікаря виправила (головно мучила страшенна «утомляе-мость» від найменшого мозкового напруження). Скутку з того вийшло небагато: лікар каже, «врожденная невра-стения», порадив деякі паліативи та й годі... Зрештою, що ж можна від нього вимагати? Треба сподіватись, що коли вже раз таке загострення минуло було, то й сей раз мине, а радикально вилічитися від нервів — се вже мало кому трапляється (та чи й трапляється?). Добре, хоч з легкими є надія справитись, бо в сьому напрямі поправка йде добре. Була, правда, на сім тижні маленька тривога: показалась було трохи кров, але всього раз і без жару, навіть без кашлю, так що, може, то навіть і не з легких. Зо мною єсть одна переміна до кращого: энайшла я собі тут одного лікаря-німця (я таки в німців вірую), спеціаліста по хворобах ниркових, і він мені ска-вав — хоча він і хірург — що різати мене чи «пришивати» не треба, тільки треба на особий лад промивати. І хоч се промивання досить неприємна процедура, то я вже й за один раз почула від нього користь, то нехай уже миють, нічого робить, усе ж таки се лучче, ніж різати^та шити. Цілий тиждень, по наказу сього лікаря, «большею частию лежала на кровати» і через те дуже запустила усяке писання, і листи, і шиття, то тепер потрошку надолужаю.

От якийсь нудний вийшов лист — усе про слабості та про лікарів. Ну, може, зміняться справи, зміняться й теми. А чом ти, мамочко, не пишеш про своє здоров’я, чи вже можеш ходити? Цілую міцно тебе, папу, і Ge-schwister1, та родичів. Кльоня вам усім кланяється. Цілую ще pas.

Твоя Леся

23 грудня 1907 р. Ялта 10/ХІІ, Ялта,

Дарсановская ул[ица], д[ача] Терещенко.

Вельмишановний Михайле Федоровичу!

Либонь, Маргарита і Галя забули передати Вам моє прохання — принаймні Галя в листі нічого про нього не споминає,— то я вдаюся вже просто до Вас. Пришліть, будьте ласкаві, нам ті «Пісні до танцю», що колись Клим лишив у Вас