Читати книгу - "Том 12"

Ми дуже жалуємо, що Галя роздумала їхати сюди, хоча для самої Галі, може, то і не така велика шкода, бо погода тут таки частенько капризує. Все-таки і при такій погоді люди тут поправляються — от хоч і Клим поправився настільки, що вже прокидається надія попрощатись на той рік з Кримом і зажити десь у рідній стороні. Зрештою, «не кажи гоц, поки не рискочиш»... Як же Вам там живеться? «Просвіта», по словах Шелу-хіна, добре процвітає — щасти боже! Чи так же гаразд і Вашій хаті?

Про наше життя трудно що й написати, таке воно «лі-чебне», себто монотонне, і не ми одні тут так живемо, а, либонь, уся Ялта зимою. Чи не знаєте Ви кого з українців, що проживав би в Ялті, може б, ласка і нас якось рекомендаційним листом познайомити, бо таки сумно без земляків. Був тут молодий Крамаренко за лікаря в однім загороднім санаторії, та й той вже рушив в Умань. Отак ми на безлюдді й живемо.

Будьте здоровенькі, щирий привіт від нас обох усій Вашій родині.

З великою пошаною Леся Українка

125. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

Початок 1908 р. Ялта

Любая Лілеенько!

Дуже-дуже дякую тобі за посилку! Се пишу, щоб скоріше подати відомість, а хутко (таки справді!) напишу листа всім вам, у Києві сущим, моїм рідним. Од мами листа і «Р[ідний] к[рай]» одержала і дуже вдячна. Папину картку теж дістала. Се треба йти до міста за покупом, бо три дні торгу не буде,— через те спішуся. Я здорова, Кльоня поправляється. Цілую всіх міцно. Кльоня всіх вітає.

Твоя Леся

12&. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

7 січня 1908 р. Ялта 25. XII. 1907

Люба мамочко!

Пишу тобі, навіть не знаючи, в Києві ти чи, може, в Колодяжному (бо Дора і Микось туди збирались, то, може, і ти з ними?). Сумно мені дуже, що ні ти, ні хто з наших, окрім папи, до мене не озиваєтесь, от уже, либонь, більше місяця навіть на листи не відповідаєте. Я ніяк не можу допитатись, д е Ліля і чи отримала вона мій довгий лист, писаний ще в Колодяжне під час папиної слабості,— тим часом для мене дуже важно це знати. Про тебе довідуюсь тільки з преси: що ти ходиш в різні укр[аїнські] товариства, тебе вибрали головою українського відділу «Бояна», ти видаєш свої твори і т. п., з сього виводжу, що, либонь, «все живы» і нічого надмірно лихого не сталось. Шкода, що в нашій пресі «персоналія» не в звичаї, а то б, може, я більше знала такого, чого тепер без листів

нема як довідатись. Я знаю, що тобі ніколи, але ж невже нема нікого коло тебе, щоб хоч одкритку мені коли написав? Пробач, що у мене прокинувся досить гіркий і зовсім уже не празниковий тон, але я не почуваю ніякого свята і не можу вмовити себе, ЩО ВОНО Є — WO?.. Ми з Кльонею почуваємось, мовляв він, «мов на дощечці серед океану»,— так самотньо і безпорадно, бо власне, поради б нам тепер дуже треба. Вчора «для святого вечора» мій лікар задав нам задачу, щоб ми «на праздниках, на досуге обдумали»,— а власне, чи робити мені операцію, чи ні. Таки до того дійшлося, як я, зрештою, і сподівалась. Тільки вже тепер річ іде не про «пришивання», а про «удаление» правої нирки. Можливість і такої альтернативи для мене не нова, бо ще і в Балаклаві лікар натякав на се, тільки без докладного розгляду ні він, ні тутешній лікар, видно, не хотіли казати сього категорично, тому і я вважала, що не на часі писати про се тобі чи кому з наших. [...]

Ну, кінчаю, бо хочу сьогодні одіслать. Вір мені, що мене не лякає ні та операція, ні інші прикрощі лічення, мені тільки жаль, що все це завдає смутку і турботи близьким людям,— пора б уже спочити від моєї «богині»...

В іншім листі напишу ще про інше (маю вірші для твоїх виданнів), а тепер боюсь утовщати лист, щоб не пропав. Цілую тебе міцно і всіх наших. Кльоня всім кланяється. Пиши ж мені.

Твоя Леся

127. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

10 січня 1908 р. Ялта 28. XII. 1907. Ялта»

Дарсановская ул[ица], д[ача] Тѳрещѳнко.

Любая Лілеєнько!

Поздоровляю тебе і Михалів з святками і Новим роком, чей же, той новий буде для вас милостивіший від старого. А от для мене, видно, всі роки однакові... З листа до мами ти довідаєшся про мої теперішні тарапати, через те я тобі вже просто «продовження» писатиму. Була я сьогодні ще у терапевта (того, що колись рекомендував

Фаворсышй). Роздивившись аналізи і вислухавши про наочні спостереження хірурга, терапевт сказав, що в діагнозі не можна сумніватись, що справді се очевидний туберкульоз нирки і найрадикальпіший спосіб проти сього — така операція «удаления». На кліматичне лічення він ніяких надій пе покладає (він сам був у Каїрі і знає добре, в яких випадках туди посилають хворих нирками, переважно з нефритом). Але з огляду на те, що варто все ж перше випробувати нехірургічні способи, він предложив лічення туберкуліном, яке тут, у Ялті, дуже широко приміняється і, кажуть, часто дає добрі результати. Він думає, що у мене є загальний нахил до туберкульозу (адже се вже четвертий процес) і через те варто попробувати сей спосіб для загальної оборони організму, щоб, коли й прийдеться все-таки робити операцію, організм був забезпечений від повторення того самого процесу деінде. Призначає він термін три місяці, за які, думає він, вже виясняться добре наслідки, і якщо нирка почне вигоюватись, то продовжати лічення до кінця (курс — півроку, а то й більше), як же ні, то покинути і робити операцію, не зволікаючи далі, щоб врятувати те, що можна врятувати. Я згідна прийняти такий план головно ось чому: 1) адже лівої нирки