Читати книгу - "Таємниця двох океанів, Григорій Борисович Адамов"

— Очевидно, весь наш маршрут став якимсь чином відомий ворогові, — зауважив зоолог.

— Весь чи частково — не можна сказати, — задумливо відповів капітан.

— Частково? — поволі перепитав зоолог. — Ви гадаєте, що ворог міг дізнаватися про маршрут частинами?

— Чому ж ні? — знизав плечима капітан.

— Тоді… тоді… — розгублено подивився на капітана зоолог. — Як же це? Невже? Невже це може бути?

У нього перехопило дух, і з обличчя стала поволі сходити краска.

— Що ви хочете сказати, Лорд? — не підводячи повік, байдуже спитав капітан.

Зоолог передихнув і якусь мить помовчав. Потім, наче набравшись сили й рішучості, промовив:

— Я… я не знаю, Миколо Борисовичу, може це мати значення чи ні, але вважаю за свій обов'язок повідомити вас, що якось… я сказав Горєлову про місце нашої останньої тривалої зупинки.

— Невже? — швидко подивився на вченого капітан. — Як же це трапилося?

— Він тоді ще не зовсім одужав після історії з Шела-віним. Після обвалу… Якось він зайшов до мене і просив його виписати, щоб скоріше вийти з підводного човна і взяти участь у наших наукових роботах. Я йому відмовив, але, помітивши його великий смуток, щоб втішити, обіцяв на першій же тривалій зупинці взяти його з собою. На звичайне питання, чи далеко ще до неї, я назвав йому місце станції. Невже це могло мати значення, Миколо Борисовичу? — з явним занепокоєнням спитав учений.

Капітан довго моєчав, вистукуючи пальцями розмірений дроб по столу. Нарешті він зітхнув і підвіє на зоолога очі. Мигцем глянувши в ці очі, учений з болем побачив у них суворий осуд і холодну відчуженість.

— Незалежно від наслідків, Арсене Давидовичу, ви зробили абсолютно неприпустимий вчинок. Особливо в умовах бойового походу. Я довірив вам військову таємницю, а ви розголосили її. Це була велика, коли не сказати сильніше, необережність з вашого боку. Я певний, що цей вчинок був виявом простої легковажності в питаннях військової таємниці, яка досить часто ще трапляється серед цивільних людей. Можливо, у даному випадку вона і не привела до якихось небезпечних наслідків, не пов'язана з подіями останніх днів. Не знаю. Але ж ця ваша легковажність, коли б її використав ворог, могла б спричинитися до найжахливіших наслідків. Могла б призвести до загибелі експедиції, до загибелі нашого судна, на яке уряд покладає стільки надій у справі оборони нашої батьківщини.

Слова капітана звучали з підкресленою суворістю й були повні надзвичайної сили. Він підвівся і схвильовано пройшовся кілька разів по каюті.

— Я цілком… розумію… — схиливши голову, тихо, уриваним голосом сказав зоолог. — Я не шукаю для себе виправдання. І я готовий зазнати…

— Не будемо поки що про це говорити, — перебив його капітан. — Я, звичайно, повідомлю про все Головний штаб, але зараз не в цьому справа. Перед нами ще далекий шлях, на якому нас, можливо, чекає багато небезпек і чимало пасток. Ми повинні виконати програму наших робіт і привести підводний човен цілком справним у призначений строк у Владивосток. Важливо, щоб ви в майбутньому не забували, що ви перебуваєте на військовому кораблі і зобов'язані стежити за кожним своїм словом, за кожним рухом. І, особливо, зберігати таємницю маршруту.

Капітан сів на стілець і, помовчавши, продовжував:

— А тепер про Горєлова. Я не думаю, Арсене Давидовичу, що Горєлов здатний на зраду. Але ця моя особиста думка була б недостатньою для твердого, упевненого рішення. Більше значення в даному разі мають міркування чисто об'єктивні. Як може взагалі хто-небудь з екіпажу підводного човна зноситися з будь-ким, хто знаходиться на поверхні? Наш шлях не прямолінійний, ми йдемо не з однаковою швидкістю, робимо часто несподівані зупинки. І ви і навіть я не змогли б ранком сказати, де, в якій точці океану буде підводний човен опівдні. Як же може відбутися зустріч кого-небудь з наших людей із своїм зовнішнім спільником, коли неможливо наперед домовитися про місце зустрічі?

Зоолог жадібно стежив за ходом міркувань капітана, радісно киваючи головою в міру їх розвитку.

— Можна було б припустити, — продовжував капітан, — що злочинець використовує для зв'язку радіо. Але радіоапарати нашого підводного човна негайно реагували б на таке близьке сусідство і викрили б присутність стороннього апарата на підводному човні.

— А радіоапарати в няших скафандрах? — спитав зоолог.

— Та ви ж знаєте, що вони працюють тільки на двадцяти восьми різних, але точно визначених хвилях з підводним човном і з кожним членом нашої команди. Коли б велись розмови на одній із цих хвиль з ким-небудь стороннім, то їх почув би відповідний скафандр або, автоматично, підводний човен, якщо в скафандрі немає нікого. Крім того, дальність дії цих радіоапаратів не перевищує двохсот кілометрів.

— Так… — задумливо промовив зоолог. — Значить, зв'язок з ворогами підтримується не з підводного човна. Що ж лишається припустити? Хто ще знає наш маршрут?

Помовчавши хвилину, капітан сказав з видимою неохотою:

— Головний штаб, звичайно.

Зоолог широко розкрив очі.

— Як?! Невже туди зміг пробратися шпигун? Капітан нервово простукав короткий дроб по столу, потім глухо відповів:

— Будемо краще дивитися за тим, що робиться у нас тут, під носом. В усякому разі, я тримаю Головний штаб у курсі всього, що стосується підводного човна. — І, помовчавши, поволі, немов з величезним тягарем на плечах, підвівся. — Значить, ми домовилися про порядок майбутніх робіт. Не забудьте, Арсене Давидовичу, про мої застереження. І уважно слідкуйте за всім, що діється навколо вас. На всіх нас, і партійних і непартійних, лежить величезна відповідальність.

Зоолог встав і, мовчки вклонившись, попрямував до виходу. Капітан провів ученого довгим уважним поглядом.