Читати книгу - "Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака, Річард Фейнман"

— Сходи в Художній музей Пасадени. Там проходять заняття з малювання, вони малюють натуру — оголену натуру.

— Ні, — кажу, — я ще погано малюю, мені буде незручно.

— Ти малюєш нормально. Сходи подивись, як малюють інші.

Я набрався сміливості і таки сходив туди. На першому занятті нам розповіли, який папір художники використовують для ескізів — великі аркуші простенького паперу, типу газетного, — які потрібні олівці й вугілля. На другому занятті прийшла модель і хвилин на десять застигла в позі.

Я почав її малювати, але поки виводив одну ногу, десять хвилин минуло. Я оглянувся і побачив, що інші встигли намалювати все, навіть тіні і фон.

Я зрозумів, що мені таке не під силу. Але потім модель мала позувати впродовж тридцяти хвилин. Я дуже старався і з величезними зусиллями встиг намалювати весь силует — проблиск хоч якоїсь надії.

Цього разу я не став сором’язливо прикривати свій малюнок, як прикривав усі попередні.

Ми почали дивитися, що намалювали інші, і тут я побачив, на що вони насправді спроможні: вони намалювали модель в усіх подробицях, з усіма тінями, записник на лавці, де вона сиділа, платформу, на якій стояла лавка, — усе без винятку. Тільки шурх, шурх, шурх шматочком вугілля — я зрозумів, що надії, на жаль, немає.

Повертаюся на своє місце, щоб закрити малюнок, який складався з кількох ліній у верхньому лівому кутку ескізного аркуша — доти я малював тільки в блокноті формату 21×29, — а біля мого малюнка зібралися інші:

— Подивіться, — каже хтось, — тут кожна лінія має значення.

Не знаю, що він мав на увазі, але я відчув, що моє розчарування вже не настільки велике, щоб не приходити на наступне заняття. Джері казав, що надто перевантажені деталями малюнки не дуже добрі.

Його завдання полягало в тому, щоб я не дуже переживав через те, що інші малюють краще, і він постійно казав, що не так уже й добре вони малюють.

Я помітив, що викладач багато не коментує (мені він сказав тільки, що малюнок замалий для такого аркуша). Натомість він підштовхував нас експериментувати з новими підходами. Я задумався над тим, як ми викладаємо фізику. У нас так багато технік — так багато математичних методів, — що ми постійно пояснюємо студентам, як що робиться. А от учитель малювання боїться щось казати. Якщо в тебе надто грубі лінії, він не може сказати: «У тебе надто грубі лінії», — бо якийсь художник придумав спосіб малювати геніальні картини грубими лініями. Учитель не хоче підштовхувати тебе в певному напрямку. Перед учителем малювання стоїть проблема: як навчити так, щоб ти малював, слідуючи своїй внутрішній природі, а не інструкціям, а вчитель фізики завжди вчить конкретних методів, як розв’язувати ту чи іншу задачу, він учить букви, а не духу фізики.

Мені постійно казали «розслабитися», ставитися до малювання простіше. Мені здалося, що в цьому не більше сенсу, ніж у порадах «розслабитися» за кермом людині, яка тільки вчиться їздити на машині. Це не працює. Людина розслабляється тільки коли вже вміє зробити щось точно й акуратно. Я не сприймав усіх цих порад розслабитися.

Щоб ми розслабилися, учитель пропонував вправу — малюємо, не дивлячись на папір. Не відводимо очей від натурниці, просто дивимося на неї і малюємо лінії на папері, не дивлячись.

Один хлопець каже:

— Я так не можу. Мені треба підглядати. По-моєму, всі підглядають.

— Я не підглядаю! — кажу.

— А, брешеш! — реагують вони.

Я закінчую вправу, і вони підходять подивитися, що в мене вийшло. І з’ясовують, що я справді не підглядав: на самому початку мій олівець зламався і на папері нічого не лишилося, крім слідів-подряпин.

Я заточив олівець і спробував знову. По-моєму, в малюнку була якась енергія — дивна енергія, як ото на роботах Пікассо, — мені сподобалося. Сподобалося тому, що я знав: намалювати добре таким способом неможливо, а значить, малюнок не конче має вийти добре — у цьому й полягала суть «розслаблення». Я думав, що «розслабся» означає «малюй абияк», а насправді це означало «не переживай за кінцевий результат».

Я робив успіхи на цих заняттях, мені подобалося. До останнього заняття всі наші натурниці були опасисті й пухкі, малювати їх було досить цікаво. Але на останнє заняття позувати прийшла красива блондинка з ідеальною фігурою. Так я й побачив, що досі не вмію малювати: мій малюнок навіть віддалено не нагадував таку красиву дівчину. З попередніми натурницями було простіше: намалюєш щось завелике або щось замале — це не так впадало в око, бо все одно натура не мала форми. Але коли малюєш щось красиве і пропорційне, одразу видно, око не обманеш: малюнок має бути правильним.

Під час перерви я підслухав, як хлопець, який справді умів малювати, питає натурницю, чи не погодиться вона позувати йому окремо. Вона погодилася. «Добре. Тільки в мене ще немає студії, я спершу маю щось придумати», — сказав він.

Я зрозумів, що мені є чого повчитися в цього хлопця, а іншого шансу намалювати цю красиву натурницю може й не трапитися. Треба щось робити. «Вибачте, — кажу йому, — в моєму будинку внизу є кімната, яку можна використати під студію».

Вони обоє погодилися. Я показав кілька малюнків цього хлопця Джері, але він жахнувся: «Дуже посередні малюнки». Джері намагався пояснити, чим вони погані, але я так і не зрозумів.

Допоки я не почав учитися малювати, розглядати картини мені було нецікаво. Я не дуже високо ставив мистецтво, рідко мене щось захоплювало настільки, щоб врізатися в пам’ять, як-от в одному японському музеї. Я побачив картину, намальовану на коричневому бамбуковому папері: мене вразила її краса — це було щось середнє між кількома мазками пензля і самим бамбуком; картина ніби рухалася під поглядом, настільки ідеально все на ній було врівноважено.

Влітку після курсу малювання я був на науковій конференції в Італії і подумав, що непогано би подивитися Сікстинську капелу. Встав рано-раненько, першим купив квиток і побіг угору по сходах, щойно капела відкрилася. Мені випала рідкісна нагода в тиші і трепеті глянути на капелу до того, як туди прийшли інші люди.

Невдовзі назбиралося туристів, юрби людей, усі говорять різними мовами і показують пальцями на те