Читати книгу - "Завтра буде вчора, Мар'яна Доля"

 — А твої батьки не жили раніше в нашому будинку?

 — Хочеш сказати, що це ти мене покусала? Оце так історія, хоч кіно знімай! Але знаєш, мені ваша квартира відразу здалася дуже знайомою. Особливо ті фігурки в серванті. Здалося, що я колись уже уважно їх розглядав... Ну що ж, тоді признавайся —  за що ти мене так?

 — Мабуть, хотіла поставити на тобі знак, що ти мій, —  я намагалася зберігати серйозний вигляд, але вже за мить з голови вивітрилися усі до єдиної думки.

Тільки його часте дихання, ніжні доторки рук, сонячні зайчики на стелі, щебетання птахів за вікном… Блаженство, до якого я так довго йшла плутаними й хибними шляхами… А насправді воно було зовсім близько...