Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Від несподіванки я розплющила очі.

— Вона-а-а у нас отама-а-анка, — промуркотів кіт, опустивши голову. Я побачила, що він стоїть поряд з нами та треться своєю величезною головою об бік герцога. — Ми її саму-у-у не відпуска-а-али. Зате-е-е було ве-е-есело. Тільки селя-я-ян шко-о-ода-а-а.

Альберт остаточно відпустив мої плечі, але відразу міцно притиснув мене до себе.

— Що ж ти твориш зі мною, — прошепотів він мені на вухо.

— Ходімо, я тобі краще наречену покажу, — прошепотіла я у відповідь, запускаючи руки в його густе, чорне волосся, все ще не вірячи в те, що відбувається.

Я загубилася у своїх почуттях.

Адже Альберт — не законний, чому я так відреагувала? Чому я вирішила, що він може вдарити мене? Чи може?

— Ну-у-у о-о-от, знову за ста-а-ар-р-р-ре-е-е, — пробурчав кіт, пирханням реагуючи на наші поцілунки, — безсо-о-ор-р-ромники.

— Тільки пообіцяй мені, що не каратимеш нікого, — відірвалася я від Альберта, — вони правда ні в чому не винні.

— Зовсім нікого?

— Ну так, — усміхнулася я, намагаючись приховати свою внутрішню паніку.

Стайня Кріотського замку

На корову з бантами Альберт дивився з явною недовірою, а та на нього — з образою.

Наче зрозуміла, що він не оцінив її краси.

Розповідь про те, що ми ще наробили, Альберт мені не довірив — викликав Грега та Іхтана. Але милостиво дозволив нам з Басом бути присутніми під час розповіді, як головну причина буяння нечисті в Кріотських околицях.

Втім, я швидко про це пошкодувала.

Альберт не вислуховував Грега, а швидше допитував його — сухо, із зазначенням найменших подробиць. Не дивно, що ми з Басом вважали за краще весь допит безсоромно проспати.

Прокинулася від поцілунку, як спляча красуня.

— Я збираюся поїхати на Кай-Рій. Ти зі мною?

— Звісно. А​а де всі? — я здивовано озирнулась, зрозумівши, що приміщення пусте.

— Пішли зализувати рани.

— Аль, ти ж обіцяв.

— Так я нікого не карав, тільки лаяв і ввів нові заборони, — безсоромно відповів Альберт.

— Скористався тим, що я заснула? — я вдала, що образилася.

— Ні, я спеціально приспав твою пильність, — усміхнувся Альберт. — Іди, одягайся. Потрібно встигнути до темряви. Обід ми пропустили, але переносити огляд на завтра не маю часу.

Ми поїхали вже знайомою стежкою. За час облаштування водоспаду вона перетворилася на добре втоптаний шлях, тому Бас та кінь герцога рухалися легко та швидко.

— Про що ти говорила з відьмою? — як би між іншим спитав Альберт, але я чудово зрозуміла, що саме для цієї розмови він вирішив взяти мене з собою. Приспати мою пильність і вивідати те, що ніхто не знав.

— Бас, сонечко, — зупинила я кота. — Чи не хочеш прогулятися? Дичину на вечерю якусь зловити.

— Пр-р-р-рогоня-я-яєш? — насупився кіт.

— Оберігаю, — поцілувала я його у вухо.

Альберт допоміг мені забратися до нього на коня та, притиснувши до себе міцніше, пустив того повільним кроком.

Сподіваюся, він не розкусив мою хитрість.

Якщо мені доведеться брехати, мого обличчя йому не буде видно, та і його подих я відчуваю зараз краще, ніж він мій.

— То що там із відьмою? — повторив запитання Альберт.

— Її звуть Веста.

— Відьма кола? — подих Альберта на секунду збився.

— Не знаю, вона так про себе не казала. А що це означає?

Альберт замислився, мабуть, вирішуючи, чи варто видавати мені інформацію.

— У відьом пануюча верхівка складається із дванадцяти відьом кола. Усі інші підкоряються їм. Будь-які рішення коло приймає колегіально, тож жодна відьма не має права його порушити. Що вона хотіла?

— Силу, що ще їй могло від мене знадобитися.

— І ти їй її дала.

— Ну так, — знизала я плечима, мовляв, це само собою зрозуміло.

— Яна, — серйозно сказав Альберт, — я чудово знаю, що безплатно ти даєш силу тільки тваринам. Що тобі пообіцяла відьма, що ти дала їй не тільки силу, але, як сказав Грег, ще й омолодження?

— Вона вмирала.

— Не бреши мені, — суворо сказав Альберт.

— Взагалі-то це правда, але далі я не можу сказати, — розвела я руками.

А нічого мені тут допит влаштовувати.

— Яна, це важливо.

— Спочатку скажи, про яке пророцтво може йтися?

Я чітко відчула, як подих Альберта знову збився, а рука, що притискала мене, напружилася.

— Це пророцтво не про тебе, — нарешті заговорив герцог, чим повністю переконав мене у протилежному. — Усі ці пророцтва — просто старі дурні казки.