Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Чи завтра вже настало?

— Я скучив, — прошепотів Альберт, цілуючи мене.

Мимоволі задумалася, чи варто мені продовжувати цей роман?

Як чоловік герцог Сандр мені подобається, договір порушити він не може, поки ні до чого не примушує, а примушуватиме — я завжди встигну його послати.

Так що так, можна поки продовжити стосунки, які ні до чого не зобов'язують, тим більше що кращої кандидатури на горизонті поки немає. Та й, чесно кажучі, не хотілось мати.

Дивне заспокійливе, але саме такі слова, сказані самій собі, дозволяли мені розслабитись.

— А ти сумувала за мною? — запитав він, по-господарськи досліджуючи моє тіло.

Ось і на тобі.

Як йому відповісти? Сказати, що так, так мені ніби часу нудьгувати за ним не було. Втім, за ласками так, сумувала, а за ним самим... навіть не знаю. Брехати не хотілося.

Врятував становище Бас.

— Ідіо-о-оти, хо-о-оч би ко-о-ота-а-а посоро-о-омилися.

— Бас, сходи наречену провідай, — не відриваючись від Альберта, відмахнулась я.

— Ду-у-уре-е-епа-а-а, — ображено простягнув кіт, прямуючи до дверей.

— У Баса з'явилася наречена? — запитав Альберт, позбавляючи мене спідньої білизни вже місцевого виробництва, виготовлення якої коштувало чималої роботи та нервів як мені, так і модистці.

— Це такий жарт, — схаменулась я, розуміючи, що Бас мав рацію, називаючи мене дурепою.

Не встиг Альберт приїхати, а я вже всю контору ледь не спалила.

Ось недаремно інший Сандр мене теж дурепою весь час називав.

Уточнювати, що за жарт, Альберт не став, а я була тільки рада можливості уникнути розпитувань, зайнявшись більш важливою справою.

Ранок, того ж дня

Вранці мене розбудили поцілунком, точніше, спробували, бо я одразу ж сховалась під ковдру, намагаючись сховатися якомога далі ще й від сонця за вікном.

— Вставай, соня, — Альберт вирішив відібрати у мене захисну ковдру, — сніданок уже чекає.

— Не хочу-у-у, — скопіювала я Баса.

— Не хочеш? — засміявся Альберт. — Тоді вибирай: або сніданок, або ти прямо зараз починаєш мені розповідати, чому покоївка сіпається, а половина слуг дивляться на мене як на благодійника та великого рятівника.

Я розплющила очі.

Цей гад сидів уже одягнений і повністю приведений у порядок.

А ще сміявся з мене.

І коли тільки-но встиг?

Варто мені було ввійти в їдальню, слуги відразу втекли. За три тижні, поки Альберт був у столиці, я добре їх видресирувала.

Коли я сіла за стіл, Бас перевальцем підійшов до мене та демонстративно оглянув мою п'яту точку. Потім повернувся до Альберта.

— Що-о-о, за-а-адницю-у-у ще не надр-р-ра-а-ав?

— А є за що? — примружився Альберт.

— Для пр-р-р-ро-о-оффффіла-а-актики-и-и, — засміявся Бас.

— Поговори мені ще тут, — шикнула я на кота.

— І з кого мені профілактику починати? З тебе чи з Грега? — запитав Альберт.

Я вдала, що посилено зайнята вівсянкою.

Все-таки недаремно він раніше приїхав — точно щось запідозрив чи хтось доніс.

Грег казав, що герцог приїде лише на відкриття водоспаду, а це ще щонайменше тиждень. А він ось примчав серед ночі, сидить тут і на нас із Басом, як на змовників зиркає.

З іншого боку, якщо одразу цілуватися поліз, а не прибив — значить, нічого серйозного не сталося.

Втім, Грег йому все одно все викладе, а якщо не Грег, то хтось ще, слуги точно мовчати не будуть. Хоч вони й не знали, куди ми всією чесною компанією їздили, але поєднати наші від'їзди та появу нових чуток після них нічого не варте. Та й хлопці особливо не соромилися, отаманкою мене називали, а тут ще ця корова з бантами.

— Значить, з Грега, — Альберт по-своєму зрозумів моє мовчання.

— Ти моїх хлопчиків не чіпай, — повільно та спокійно промовила я, — вони жодної твоєї заборони не порушили.

— Хлопчиків? — Альберт упустив ложку. — Хлопчиків?

Ой-єй, я навіть не подумала, що він так мої слова може зрозуміти.

Стілець Альберта відлетів убік, за два кроки він опинився поруч зі мною та ривком висмикнув мене з-за столу.

З переляку я заплющила очі та звично завмерла.

Важливо правильно вгадати місце удару та встигнути напружити м'язи для його пом'якшення.

Я стояла, готова будь-якої миті впасти на підлогу: коли падаєш, б'ють не так сильно.

Напруга всередині мене зашкалювала, але нічого не відбувалося.

Я відчувала на своєму обличчі важке дихання Альберта, відчувала, як здригнулися його пальці, болісно стискаючі мої плечі, але... вони раптом стали повільно розтискатися.