Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Кабінет короля

Його Величність, миттю глянувши на того, хто увійшов, дописав листа та втомлено відкинувся в кріслі.

— Ох, Аль, задала нам леді Яна роботи з твоїм омолодженням.

Герцог сів у крісло та гірко посміхнувся.

— Я вже боюся з дому виходити.

— Жінки не дають проходу? — в очах короля мигнули пустотливі вогники. — Тепер ти мене розумієш. Хоча тобі й раніше особливо докладати зусиль у звабі не доводилося. Графиня, мабуть, з розуму від ревнощів сходить.

— До біса графиню, я давно її вигнав.

— Так швидко? — Одуел подався вперед, його втому як рукою зняло. — І хто ж зараз? Маркіза Алітайн? Графиня Фрундесська? Невже герцогиня Брістайм?

Герцог лише відмахнувся:

— Не повіриш, нікого.

— Та бути такого не може, — Одуел знов відкинувся в кріслі. — Щоб ніхто та не зігрів твою постіль пізно ввечері? Тим більше після всього цього… Не вірю.

— Оді, давай краще вирішимо справи та я спокійно поїду додому.

— Ну не хочеш говорити — як хочеш, все одно я дізнаюся, хто вона, — знизав плечима король і відразу перейшов до нагальних проблем.

Через годину, відкинувши папери, Його Величність, солодко потягнувшись, спитав:

— А що там із Кай-Рій?

— Майже закінчили, — герцог Сандр теж солодко потягнувся.

Основні питання були вже вирішені, тож можна було розслабитися. Ще кілька паперів, і пора їхати додому. Щоб, нарешті, виспатися й не бачити цих набридливих, занадто зацікавлених придворних і остогидлих солодких дам.

— Ще кілька днів — і можна починати готувати урочисте відкриття.

— А з відьмою розібралися?

— Якою відьмою?

Одуел здивовано глянув на Альберта.

— Тільки не кажи, що ти не знаєш, або мої люди помилилися. Всі кріотські околиці кишать невідомою нечистістю, а не далі як учора в місцевому селі з'явилася відьма. Воно й не дивно: вони ж відчувають, що Кай-Рій ожив.

— Грег писав, що все тихо та спокійно, — Альберт стиснув кулаки й схопився з крісла, відкинувши папери. — Та не Кай-Рій вони відчувають!

— Стривай-но, — Одуел різко піднявся й загородив шлях до дверей. — Ану сядь.

— Одуел, я мушу терміново туди їхати.

— Сядь, я сказав. Дві хвилини нічого не вирішать, — Його Величність був налаштований дуже рішуче, тож герцогу довелося підкоритися. — Що ти ще мені не розповів?

— Кай-Рій ожив не сам, — Альберт нервово барабанив пальцями по підлокітнику крісла. — Його Яна розбудила, але сама при цьому мало не потонула. Я її ледве витяг, у ній сили на той момент взагалі не було, лише жалюгідні краплі.

— Пророцтво? Ти думаєш, воно про неї?

Альберт хмикнув.

— Я спочатку теж так подумав. Тільки Яна — далеко не непорочна душа. Я ж тобі казав, що це вона запропонувала зробити з Кай-Рій дохідне підприємство.

— Згоден, — кивнув король, — робити зі святині гроші не кожен здогадається. Але ти казав, що в ній сили майже не лишилося.

— Зараз все гаразд, вона повністю відновилася.

— Сама? — примружився король, а герцог у відповідь виразно на нього глянув. — Так ось все-таки хто твоя таємнича незнайомка. Ти спав із нею! — дійшло до Його Величності. — Тільки не кажи, що після цього вона й «поновилася».

— Якби все було так просто…

— Аль, ти мене лякаєш. І особливо лякаєш тим, що мені доводиться буквально силою все з тебе витягувати, — король почав не на жарт злитися. — Що ще витворила твоя Яна?

— Наступного дня Бас заговорив.

— Кіт?!

— У нас була така сама реакція. Загалом, від надлишку емоцій, налигалися ми до нестями, Яна захотіла прогулятися, й кінь, яким ми їхали, сам привіз нас назад до водоспаду.

— Аль, невже там, прямо на водоспаді, ви й... відновилися, — Його Величність, ляснувши себе по колінах, розреготався. — Знаєш, Аль, я тепер уже не знаю, хто з вас більше божевільний. Ти точно не збираєшся з нею одружитися?

— Це ти до чого?

— Красива, розумна, зухвала, за словом у кишеню не лізе, ще й Джерело. Мені б така фаворитка не завадила.

— Навіть не думай, — насупився герцог.

— А ти мені завадь, — самовдоволено продовжив король. — Сам знаєш, адже королю не відмовляють, — погляд герцога був більш ніж виразним, тож Його Величність махнув рукою: — Гаразд, їдь, розберись, що там за нечисть з'явилася.

Через два дні, посеред ночі. Кріотський замок

Мене розбудив легкий і ніжний дотик, але я не відразу зрозуміла, що поруч зі мною лежить Альберт.

Перша думка була: «Якого біса він тут робить?», друга: «Добре, що Веста мене попередила», бо в ліжку він мене точно не застав би. Взагалі ми чекали на нього тільки завтра.