Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Прикидається чи справді так погано?

— Клянися, — я обережно зробила крок назустріч.

— Клянусь, — прошипіла відьма.

— Не так. Клянись своєю силою та життям, клянись тим, що я тобі дам.

Відьма щось зло пробурмотіла собі під ніс, але потім підвела голову й проскрипіла:

— Клянусь своїм життям і відьомською силою, клянусь Луелом, батьком усіх відьом, клянусь силою, яку отримаю, клянусь тим, що ти мені даси, служити тобі до самої своєї смерті, Джерело, янгол зі зламаним крилом, земна людина Яніна Яленська.

Я обережно підняла руку, даючи зрозуміти Грегу та Басу, що все гаразд, і, знявши рукавичку, поклала руку на слухняно схилену голову відьми.

Вона виглядала такою нещасною, що я мимоволі побажала їй молодості та сил. Якось мені зовсім не хотілося, щоби зараз у мене в ногах валявся труп.

Зміни відбулися так само, як із Духом лісу.

Відьма оновилася миттєво.

Її дивна шкіра підтягнулася та посвітлішала, відьма стала помітно вищою, з'явилося волосся, перестали трястись плечі й руки, а кора, що грала роль одягу, розгладилася та стала схожа на тканину.

— Ти дала мені ще й молодість, — примружилася відьма. — Чому?

— Аж надто погано ти виглядала.

— Ти мене пожаліла?

— Ні, не в моїх звичках когось жаліти. Просто мені здалося, що тобі це потрібне.

— Дякую, — відьма схилила голову. — Я не зможу служити тобі поряд з тобою, як твій кіт.

— Я це чудово розумію. Тому хочу знати, як я можу покликати тебе, якщо ти знадобишся мені.

— Весто, мене кличуть Весто. Просто пусти моє ім'я за вітром, і я обов'язково почую. Де б не була ти чи я.

— Добре, а тепер скажи мені, звідки знаєш, хто я.

— Я багато чого знаю. Пророцтва — моя сила. Саме в моєму роді було зроблено пророцтво про тебе.

— Яке пророцтво? — ошаліла я.

Це ще що за новини?

— Я не можу його промовити. Пророцтво має бути частково втрачено, щоб здійснитися повністю. Люди вже зараз пам'ятають його лише частково. Але я не можу промовити його наново. Нам не можна.

— А що можеш сказати?

Це ж треба, у мене щойно з'явилася персональна ворожка.

— Можу сказати, що тобі не можна закохуватися в нього, бо тоді ти загинеш.

— Ну, з цього приводу можеш не турбуватися, — я махнула рукою, розуміючи, про кого говорить Веста, — мені просто нічим закохуватися, та й він не той чоловік, про відносини з яким можна говорити серйозно.

Відьма з порозумінням кивнула.

— Ти знаєш, коли він приїде?

Веста завмерла, до чогось прислухаючись, а потім відповіла:

— Через два дні.

— Скажи тоді мені ще одне, — я нахилилася до відьми ближче. — Бас, хто він?

— Він був гірським чаурським котом раніше, хто він тепер, я не можу відповісти. Інших таких нема.

— Добре, — я зрозуміла, що більше запитань у мене немає, тож затримувати відьму, нервуючи мою команду, ні до чого. — Думаю, на цьому ми можемо розлучитися.

— Ти знаєш, як мене знайти, — кивнула мені відьма й, легко зістрибнувши з дерева, поспішила до лісу.

А я так і не спитала її за янгола.