Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

З кожним днем ​​я все більше і більше тішилася з того, які гарні охоронці мені дісталися.

Слухняні, виконавчі, за спритність і силу просто мовчу. А Грег, той взагалі душка, підтримував кожний мій задум.

Не життя, а мрія.

Я ласкаво кликала своїх охоронців "мої хлопчики", а вони мене "отаманиха".

За іграми в приведень, перевертнів і чортів я навіть забула, хто я, поки одного ранку до замку не явився натовп селян.

— Відьма! Відьма! — кричали вони так, що я подумала, що наші пригоди не пройшли непоміченими, тож мене прийшли лінчувати.

Грег, не дозволивши мені виходити із замку, пішов дізнаватися, в чому справа.

— У село прийшла відьма й сказала, що хоче зустрітися з отаманихою. Сільські не знали, що робити, тому прибігли до нас — таки ми тут як би найвища влада.

— Нічого собі, — сіла я на стілець. — А звідки знає про отаманиху?

— Невідомо. Відьма сказала, що чекатиме у лісі, мовляв, отаманиха знає, як її знайти. А ще погрожувала сільським, що, якщо ті не передадуть її слова отаманисі, вона прокляне все село.

— Бас, ти що думаєш? — звернулася я до кота.

— Не-е-е зна-а-аю. Ві-і-ідьо-о-ом ба-а-ачи-и-ив, не-е-е люблю-ю-ю.

— Треба йти, — зробила я висновок. — Хоча б для того, щоб з'ясувати, що їй ще відомо.

— Яна, ти впевнена?

Я твердо кивнула.

— Кого візьмеш із собою?

— Усіх. Повна бойова готовність. Ризикувати я не збираюся. Не така дурна. Правда, Бас?

— І-і-іноді бува-а-аєш, — замуркотів кіт, за що тут же схопив потиличник, але не образився.

Виїхали ми за ворота замку, не знаючи, в якому напрямку рухатися.

Але, ніби у відповідь, до нас вийшов старий облізлий вовк і втупився в мене незрячими очима.

— Та у нас провідник, — хмикнула я, показуючи Грегу на вовка. — Веди, любий, — крикнула я вовку, даючи зрозуміти, що зрозуміла, хто він, і ми дружно поскакали за твариною, що насів до лісу.

Через дві години вовк привів нас на досить велику галявину, де в центрі на старому поваленому дереві сиділа відьма.

У нас відьом часто описують як писаних красунь з важким поглядом.

Так ось, нічого ви про відьом не знаєте.

По-перше, відьма не людина. Не може в людини, чим би вона не хворіла, бути така шкіра.

По-друге, смерділо від неї так, ніби вона зібрала в лісі всю дохлятину та начепила на себе.

По-третє, не розуміло, як можна ходити в одязі з кори дерева.

— Я говоритиму тільки з янголом, — проскрипіла відьма. — Скажи своїм людям, щоб відійшли. І кіт нехай теж відійде.

— Грегу, відходьте.

— Яна, ти впевнена?

— Відходьте до краю галявини й тримайте зброю напоготові.

Коли мої хлопці слухняно відійшли до краю галявини, оточивши її, я нахилилася до вуха Баса:

— Скільки часу тобі треба буде, щоби дострибнути до мене?

Бас не відповів, але підморгнув мені.

Чудово.

Я відпустила Баса й, дочекавшись, коли він займе вигідну позицію, підійшла ближче до відьми.

Мої хлопчики напоготові, Бас теж, мої ножі та кацбальгер під рукою. Добре, що я весь цей час не кидала тренування й, коли Альберта не було у замку, змушувала Грега вчити мене.

— Тобі нічого боятися, — всміхнулася відьма, якщо так можна назвати вищир, що з'явився на її обличчі. — У мене немає сил протистояти тобі.

— Що тобі потрібно?

— Я прошу трохи сили.

— Восени відкриється храм, можеш прийти туди та отримати силу дотримуючись черги.

— Без сили я не доживу до літа, — опустивши голову, відповіла відьма.

— Чому я маю давати тобі силу? — ну не може ж вона сподіватися на мою доброту сердечну?

— Я дам тобі попередження.

— Ти могла б піти до водоспаду та взяти силу там, — я вдала, що пропустила пропозицію відьми повз вуха.

— Там божественне благословення, воно вб'є мене.

— А мені яка справа до цього?

Я чітко бачила, що відьма дійсно виглядає якось не дуже, її сильно трясло, але я не була впевнена, що трясе її не від бажання накинутися на мене якнайшвидше.

— Ти ж янгол, — зробила відьма спробу натиснути на жалість.

— Угу, — кивнула я, — тільки я злий янгол, що занепав. Прямо з неба об землю шмяк, і готово.

Чому вона вже вдруге називає мене янголом? Про татуювання знають лише Йоган із Марі та Альберт.

— Я дам інформацію.

— Нецікаво, — знизала я плечима, а відьма тихенько заскиглила.

— Добре, я служитиму тобі як твій кіт.