Читати книгу - "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"

Терпи и не унывай!.. Я всегда с тобою, всегда думаю и люблю тебя, как никогда… Дети тебя никогда не забудут, они тебя любят и вспоминают.

Солнышко мое! Целую твои лучистые глаза, твой большой и ясный лоб… Пусть тебя не омрачают тяжелые думы, смотри легче на вещи. Было бы здоровье, а все остальное можно перенести. Только крепися, крепися и крепися. Береги себя, не простудись. Лучше напиши, [что] тебе нужно из вещей теплых – я вышлю. А то твоя беспечность привела тебя к тому, что ты поехал так далеко совсем голый. Я тебе передала 3/IV в день твоего отъезда (как это я теперь вижу из твоего письма) вечером на имя следователя две книги и письмо, но ты, очевидно, их не получил, если выехал в 7 часов вечера, потому что я только в 8 ч. отнесла их к Проскурякову. Я ходила на другой день на вокзал, думала, что увижу тебя еще раз, но оказалось, что ты уже выехал… Ну, будь счастливый, мой дорогой мальчик! Не унывай, не опускайся и не грусти… А то мне очень тяжело.

Любимый мой, дорогой, хороший… Будь счастлив и до скорого свидания! Я верю, что оно будет скоро!

Твоя Варя.

Анна Дмитриевна и Мак, и Мурка, и Вячко с бабой тебя целуют. Все кланяются и ждут тебя и твоих писем. Остальные еще в Харькове и с ними еще не решено. Думаю, что скоро все выяснится.

Все, что тебе надо – пиши, я буду присылать. Волнуюся о цинге, что нужно от нее.

Лист Маслюченко В. О. до Остапа Вишні

27 квітня 1934 р.

Харків 27.IV.1934 р.

Дорогий мій синочок!

Одержала твого листа від 21.IV. Ти даремно хвилюєшся і нервуєш. Нічого не поробиш, так вже воно сталося, а хто винний в тому – я ніяк не доберу. Думаю, що всі потроху, а голівна ініціатива йшла з тої установи, що й ти мав з нею справу останній час. Мені не можна жити на Україні, Білорусі, Московській та Ленінградській окрузі. Забрали пашпорти, але жінки мотнулися в Москву до т. Горького, який направив їх до т. Вишинського, і пашпорти нам усім повернули. А таких, як я, багато є. Всього пережитого не можна описати; хай колись, як ми з тобою зустрінемося, тоді я все, все розповім детально. Продала речі й Цяцьку.

5. V. їду до Москви просити за тебе і за себе. Може що й вийде. А коли й справді буде дуже погано, тоді доведеться колонізуватися; тоді вже не буде перепони поїхати мені до тебе жити. Ну що ж, поживемо ще на півночі. Досить теплого краю, сидить він у мене в печінках. Поки живем непогано, а далі буде видно.

Я послала тобі посилку: 1 кіло сала, 2 кіло цукру, ½ кіло ковбаси, 5 пачок тютюну, 6 пачок махорки і 20 книжок кур[ильного] паперу та мундштук. Завтра пошлю ще посилку з топленим маслом та ще чогось куплю. Всі листи, телеграми направляй по-старому – на адресу тітки, тільки додавай внизу (под расписку). Майже все, що ти писав на «Слово», я одержала, бо попередила листонош, щоб моє листування відносили до Анни Дмитрівни, і я все там одержала. Поки перечікую до 5 числа, то в Юлі Йосипівни, то в Анни Дмитр[івни]. Мура живе у Анни Дмитр[івни] і житиме там до кінця навчального року. Я на перший час думаю жити в Білгороді, а фактично буду часто-густо у Юлі Йосипівни. Може з Москви привезу собі дозвіл лишитися на Україні, тоді мені буде зовсім добре, бо я поїду в якийсь театр на роботу. Ну, мені так зараз легко без речей, що ніяка подоріж не лякає, а Чиб’ю для мене здається таким близьким, як Куп’янськ. Коли нічого не вийде з Україною і з переводом тебе в інше місце, тоді буду пересуватися кудись ближче до тебе. Але це все гадки ще. Літо велике, і я тепер навчилася не думати, що буде завтра, бо завжди виходить не так, як думаєш. Настрій у мене не такий вже поганий, бо я знайшла тебе і знаю, де ти. А поки не одержала телеграми, думала здурію. Вже хотіла їхати до Пешкової і просити, щоб вона тебе розшукала, бо тут всі крутили мені голову і нарешті заявили, щоб я чекала листа від тебе. Могло вийти так, що ми з тобою розгубилися б по світу і ніколи не знайшли б одне одного. А тепер я вважаюся щасливою, бо дехто по 7–8 місяців не має звісток від чоловіків.

Ти, мій маленький хлопчику, не турбуйся. Якось та буду крутитися, а не здохну і дітям не дам загинути. Ніщо мене так не турбує, як ти. Тільки й думок, тільки й горя – це ти. Радість ти моя, сонечко любе. Що воно таке трапилося, я ніяк не розберу… Я все жаліла, що мене не покарала доля разом із тобою, а вийшло, що так воно й сталося. Бачиш, наша доля – одна, значить ми ще будемо з тобою вкупі, бо доля твоя і моя – одне ціле.

Так ти мене розжалобив листом, де писав про те, як тебе мати виряджала в «жизнь», що ревла я цілісінький день. Ах ти, синочок мій єдиний… Ну нічого, якось та переживем, ти тільки не горюй, голубчику мій. У мене ніяк не падає настрій, і життя не таке вже й погане. Все якось та буде, Люди в гірших випадках і то не губляться, а я ще багата – маю тебе, дітей і гроші. На перший рік якось вистачить пережити. Ти, сонечко, не суши себе турботами за нас, а живи й улаштовуйся спокійно. Я певна, що не все так страшно буде в Чиб’ю. Там же люди вже по 7 років прожили і нічого. Може й ми там знайдемо собі куточок, де єсть люди, що будуть нас цінувати. Тут вийшло, що перед свинями бісером сипали, так хай вони ним подавляться. Далі будемо знати ціну людям та приятелям. У мене зосталася тільки Анна Дмитр[івна] та тітка, які допомагають мені зараз і підтримують у важкий для мене момент.

Ну, моє дороге, дороге і єдине, цілую тебе кріпко. Анна Дмитрів[на] і Мак теж цілують і плачуть разом зі мною за тобою і тужать. Тітка теж вітає і плаче. Катя плаче і цілує. Ну самі тобі сльози річками, і нічого за ними не бачимо.

Цілую тебе, рідненький хлопчику. Ти щось і не приснишся мені ніколи. Правда, я зараз після всього пережитого сплю і день, і ніч… Так як у яму лечу, і до ранку, не перевертаючись, мов задубіла лежу. Ой, коли ж вже скінчаться твої муки, і ти зможеш спокійно виспатися і одпочити. Мій