Читати книгу - "Пробуджені фурії"

досягли південного краю, небо прояснилося, і я вже міг роздивитися в сонячному світлі ознаки людського житла. Сорстаун насправді не місто, а така собі його подоба, нечіткий термін для означення ста сімдесяти кілометрів прибережної смуги серферської інфраструктури. У найбільш розрідженому стані воно зводиться до розпорошених пляжем наметів і булькобудів, цілих поколінь кругів навколо вогнищ, місць для мангалів і грубо сплетених з бела-трави халуп та барів. Постійність характеру забудови зростає, а тоді спадає, коли Смуга наближається, а тоді проминає місця, де хвиля не просто хороша, а феноменальна. А далі, в зоні Великої Хвилі, забудова тужавіє ледь не до густини мегаполіса. На пагорбах за дюнами зустрічаються справжні вулиці, із закріпленими в землі ліхтарями й скупченнями вічнобетонних платформ і містків, що стриміють з опори на березі вглиб Трав’яного Обширу. Коли я був тут минулого разу, таких осередків було п’ять, і в кожному була своя компанія ентузіастів, котра клялася, що найкраща хвиля на всьому драному континенті саме тутечки, дядьку. З того, що я знаю, будь-хто з них міг рацію. З того, що я знаю, там зараз може бути ще п’ять таких самих місць.

Населення цих місць перебувало в такому ж постійному русі. По всій довжині Смуги протікали ледачі циклічні зміни популяцій — дехто прив’язувався до круговерті п’яти пір року Світу Гарлана, дехто — до нерівномірного ритму припливів од трьох місяців, а дехто — до тривалішого, розслабленішого пульсу цілого життя в чохлі завзятого серфера. Люди прибували, відбували й поверталися. Іноді їхня позиційна вірність котрійсь із частин пляжу переживала цикл за циклом, життя за життям, а іноді змінювалася. А в когось подібної вірності не було від самого початку.

Нелегко знайти когось на Смузі в будь-яку пору. У багатьох випадках саме це приваблювало сюди людей.

— Наближаємося до Кем-Пойнта, — знову голос Петковськи на фоні притихлих турбін. Прозвучало втомлено. — Вам підійде?

— Так, не гірше, ніж будь-що інше. Дякую. — Я визирнув на підбігле приземкувате скупчення будівель і вічнобетонні платформи, на яких вони стояли над водами Обширу, нечепурний розкид забудови, що видерлася на пагорб трохи далі. На балконах і містках виднілося кілька сидячих постатей, але здебільшого здавалося, ніби поселення вимерло. Я гадки не мав, чи була це потрібна мені околиця Сорстауна, але треба ж звідкись почати. Я вхопився за ремінь, що звисав зі стелі, й підтягнувся, щоб стати на ноги, коли глісер накренився ліворуч. Глянув через салон на свого мовчазного попутника. — Приємно було побалакати, Михаїле.

Він проігнорував мене, прилипши очима до вікна. Хлопець нічого не сказав за весь час, що ми пробули разом у салоні, а тільки хмуро зиркав у безкраю відсутність пейзажу навколо. Кілька разів він перехоплював мій погляд, шкребучи свої роз’єми, і різко зупинявся, твердіючи обличчям. Але й тоді нічого не казав.

Я знизав плечима, вже майже вискочив геть на обгороджену поручнями палубу, а тоді передумав. Я перейшов каюту й притулився до скла, затуливши Михаїлу Петковськи більшу частину поля зору. Він блимнув на мене, на мить витягнутий подивом зі свого самозанурення.

— Знаєш, — бадьоро повів я. — Тобі пощастило на материнській ниві. Але за її межами трапляються такі хлопці, як я. І нам з розгону начхати на те, житимеш ти чи помреш. Як не піднімеш сраку й не почнеш чимось цікавитися, то ніхто інший за тебе цього не зробить.

Він пирхнув.

— І яким боком тут моя ера…

Хтось більш вуличний прочитав би мої очі, але цей був надто незібраний через свій потяг до дроту, надто розніжений материною підтримкою. Я легко взяв його за горло, вгородив пальці глибше й підняв зі стільця.

— Тепер тобі видніше? Хто завадить мені хруснути твоєю гортанню?

Він захрипів.

— Ма…

— Вона тебе не чує. Клопочеться нагорі, заробляючи вам обом на життя. — Я підтягнув його ближче. — Михаїле, ти нескінченно менш важливий у загальній картині, ніж тобі здається завдяки її зусиллям.

Він підняв руки й спробував розчепити мої пальці. Я не звернув уваги на ті слабенькі потуги і надавив сильніше. Виглядало так, ніби він злякався по-справжньому.

— Як не зійдеш із цього шляху, — дружньо вів далі я, — то врешті опинишся розібраний на запчастини десь на верстаку під тьмяною лампою. Для таких людей, як я, від тебе іншої користі немає, і ніхто не завадить нам, коли ми візьмемося за тебе, тому що ти не даєш нікому підстав турбуватися про твою долю. Хочеш цього? Стати донором запчастин, дві хвилини й готово?

Він сіпнувся й забив руками, обличчя зліловіло. Захитав головою в рішучому запереченні. Я потримав його ще яку хвильку, а тоді розімкнув пальці й кинув на стілець. Він давився й кашляв, дивлячись на мене великими невидющими очима. Одна рука підсунулася помасажувати горло в тому місці, де після мене залишилися сліди. Я кивнув.

— Усе оце, Михаїле, що коїться навколо — це життя. — Я нахилився ближче до нього, і він відсахнувся. — Поцікався ним. Поки ще можеш.

Глісер легенько бухнувся об щось. Я випростався й вийшов на бокову палубу, в раптову спеку і яскравість. Ми дрейфували серед плутанини потертих містків із дзеркального дерева, закріплених через стратегічні проміжки важкими вічнобетонними швартовими опорами. Двигуни глісера тихенько гуділи собі й легенько притискалися до найближчої платформи для висадки. Післяобіднє сонце різко блискало на дзеркальному дереві. Сьюзі Петковськи стояла в рубці, примруживши очі від цих відблисків.

— Подвійна ставка, — нагадала вона мені.

Я передав їй чип і почекав, поки вона його обробить. Михаїл вирішив не показуватися. Можливо, щось обдумував.

Його мати повернула мені чип, прикрила очі долонею і вказала кудись.

— Десь за три квартали звідти можна дешево орендувати жучка. Зразу за тією радіощоглою. На якій прапори з драконами.

— Дякую.

— Прошу. Сподіваюся, ви там знайдете те, чого шукаєте.

Я проминув оренду жучків, принаймні спочатку, і подався через містечко, вбираючи в себе оточення. Піднімаючись на вершок пагорба, я проходив через місце, схоже на будь-яке з передмість Новопешта з боку Обширу.

Тут переважала така сама утилітарна архітектура, а суміш крамниць навколоводного обладнання й софту розбавляли їдальні та бари. Ті самі вулиці з потертого й заляпаного гартованого скла і ті самі основні запахи. Але тоді я глянув з вершини вниз, і вся подібність закінчилася, як сон після пробудження.

Інша половина поселення сповзала донизу невпорядкованою мішаниною конструкцій, побудованих з усіх матеріалів, які тільки можуть спасти на думку за хвилину. Булькобуди терлися плечима з будиночками на дерев’яних рамах, халупами з плавника і, ближче до низу, справжніми полотняними наметами.