Читати книгу - "Крізь пекло, Валерія Дражинська"

Жорстокість, смерть, нещадність - перше, що спадає на думку. Та… назвати цього… чоловіка просто красивим язик не повертається. Неймовірне творіння природи - дикий неприборканий величний звір у людській подобі. Після того, як за ним затягується чорна діра, навіть повітря просочується виснажливою міццю. Поглинаючою енергетикою. Я фізично відчуваю важкий погляд на собі. Відчуваю, бо дивитися елементарно вже не можу. Сама його присутність оглушливо тисне. Фокусуюся на Владі, який стурбовано сканує мене.

- Дрого! Легше. Ти її лякаєш! Не дави! Стримуй свою силу, чорт забирай! – гарчить Влад.

- Я дивлюся, вона і тобі не особливо то рада! – спокійно прокоментував низький тягучий голос, натякаючи на мою безуспішну спробу відштовхнути Влада та втікти звідси.

Мені ж просто хотілося опиниться якомога далі від цих двох понад істот. Донедавна й одного вище даху вистачало. Але відпускати мене ніхто не збирався. Сталеві обійми силоміць дарують втіху. Декілька секунд напруженої тиші та мені робиться краще. Видихаю з полегшенням.

-  Я бачу, братику, ти підріс! Навчився блокувати мене, - без тіні жалю констатує факт голос, здатний будь-яку жінку привести до стану екстазу без особливих зусиль. Звісно при умові збереження здорового психічного стану після тиску такої сили енергетичної напруги та за відсутності свого власного дилера постійного збудження.   

- Бачу твоя жінка вже не людина. Як ти й планував. Здивований, що Істинні тобі допомогли! На них не схоже, - від цих слів Влад скривився і зло гаркнув:

- Дрого, заткнися!

- З кров'ю Істинних вона точно переживе ритуал. Навіть болячи не буде. То як ти їх змусив? - не вгамовувався той, але мені вже було байдуже.

- Що значить "як і планував"? - крізь розуміння, що підступало, вдалося видавити мені.

- Істинні тут ні до чого, - це адресовано небезпечному незнайомцю, а мені, - Ліза...

- Що значить "як і планував"? - уже істерично перебиваю його.

Знову вириваюся, цього разу Влад, із важким зітханням, відпускає. Щоправда, тієї ж миті, блокує подальші пересування, чіпляючись руками за поручні по обидва боки від мене. Між тілами дистанція, між губами дихання одне на двох.

- Так. Планував. І зробив. Я тебе не кидав. Не зміг тоді піти!

- Але як? Адже Лекс сам..., - я не знала, як закінчити запитання, адже варіантів було кілька: з'явився в моєму житті, зробив мене напівкровкою, притягнув до тебе на той лайнер.

- Ти здивуєшся, але багатьма людьми дуже легко маніпулювати. А Алексіос все ж спочатку людина.

В одну мить я усвідомила все. Усе, через що мені довелося пройти з його милості. Скільки, як він висловився, "спочатку" людей принесено в жертву. Якби я знала, що така ціна за можливість бути з ним, чи готова я була заплатити? Відповідь однозначна. Так! І причина моєї впевненості до банальності проста. Він мене не кидав! І навряд чи збирається, доклавши стільки зусиль. Те, що Влад зробив дико, але я це прийняла. Я йому потрібна. Це головне. Довго та нудно ображатися, щоб зрештою пробачити, справді немає сенсу. Адже все й так гранично ясно.

- Чому? - найбезглуздіше та найважливіше запитання.

- Хочу тебе собі. Назовсім!

- Ти мене кохаєш? - ось так банально хочу почути.

Влад ніжно обхопив долонями моє обличчя та ледве відчутно поцілував у губи.

- Таке банальне людське визначення, яке ні на грам не описує мої почуття до тебе. Але якщо тобі потрібно це почути – так, я кохаю тебе!

- Добре, - усміхнулася я.

- Ви закінчили? - нудьгуюче поцікавився гість, що навіть без своєї гнітючої сили, до жаху лякав, - Ритуал будемо проводити? Чи мені іншим разом зазирнути? У мене своїх справ в цьому світі вистачає.

Страх перед Владом минув остаточно. А незнайомець? Тут мене точно ніхто не посміє образити. Я вже в цьому впевнена.

- Що за ритуал? - я злегка потрясла головою, скидаючи ейфорію.

- Шляхом найменшого опору, пам'ятаєш?

- Пам'ятаю, - кивнула, - Не розумію тільки нічого.

- Ритуал зв'язування, для волхвів це щось на зразок вашого вінчання в церкві, тільки з набагато більшою прив’язаністю – нерозлучні на все життя. Дрого, мій брат, як найсильніший серед нас, буде ніби священик. Ти станеш моєю назавжди, а я твоїм, - обережно просвітив Влад.

- Це боляче? - у голові надлишок усього, тож мене вистачає тільки на це безглузде запитання.

- Ні, маленька. Тобі не буде боляче. Смертною, ти б не пережила ритуал. Тому й потрібно було зробити тебе напівкровкою. Ми обміняємося кров'ю. Моя дасть тобі безсмертя. 

- А моя що тобі дасть?

- Тебе! Мені більшого не потрібно.

Я дивлюся в очі коханого і вірю, що він говорить правду. А також розумію - мені теж більшого не треба. Ось така я безхребетна одноклітинна поруч із ним.

- Ти згодна? - тихо запитує.

- Так! - тихо відповідаю.

            ----