Читати книгу - "Гра янгола"

праці я обрав для себе один із найскладніших і найважчих стилів, що його можна застосувати до всякого літературного тексту, – видиму відсутність будь-якого стилю. Мова була невигадливою й простою, голос – чесним і чистим голосом свідомості, яка не розповідає, а просто відкриває. Іноді я зупинявся, щоб перечитати останній текст, і мене опановувала сліпа гординя, бо я відчував, що машинерія, яку я опрацював, діяла з досконалою точністю. Я усвідомив, що вперше за багато часу міг протягом кількох годин поспіль не думати ані про Крістіну, ані про Педро Відаля. Усе йде на краще, переконував я себе. І, можливо, саме тому, що, як мені здалося, я став виборсуватися з болота, зі мною сталося те, що відбувалося щоразу, коли моє життя починало налагоджуватися: я все втратив.

Одного ранку, поснідавши, я одягнувся в один зі своїх костюмів пристойного громадянина, пішов на галерею, щоб попрощатися з Ізабеллою, і побачив, що вона сидить, нахилившись над письмовим столом, і переглядає написані вчора сторінки.

– Ви сьогодні не пишете? – запитала вона, не підіймаючи погляду.

– День роздумів.

Я звернув увагу на те, що вона користувалася комплектом пер та чорнильницею з музами, що стояла біля її зошита.

– Ти начебто назвала цю річ банальною іграшкою, – сказав я.

– Вона такою мені й здається, але мені лише сімнадцять років і я маю повне право на те, щоб мені подобалися іграшки. Це так само, як вам подобаються гаванські сигари.

Запах одеколону долинув до неї, і дівчина скинула на мене заінтригований погляд. Побачивши, що я вдягнувся для виходу, вона насупила брови.

– Ви знову хочете погратися в детектива? – запитала Ізабелла.

– Трохи.

– Допомога вам не потрібна? Від такої собі доктореси Ватсон? Людини, наділеної здоровим глуздом?

– Не намагайся шукати привід для того, щоб не писати, перш ніж навчишся писати. Це привілей професіоналів, і його треба завоювати.

– Я ваша помічниця й вважаю, що мій обов’язок – допомагати вам у всьому.

Я лагідно всміхнувся.

– Тепер, коли ти це сказала, я згадав, що й справді хотів попросити тебе про дещо. Ні, ні, не лякайся. Треба навідатися до Семпере. Я довідався, що з грішми в нього сутужно й книгарня в небезпеці.

– Не може бути.

– На жаль, так воно є, але нічого страшного не станеться, бо ми не дозволимо, щоб ситуація погіршилася ще більше.

– Але ж ви знаєте, сеньйор Семпере дуже гордий, і він не дозволить, щоб ви… Ви ж намагалися допомогти йому раніше, чи не так?

Я кивнув головою.

– Саме тому я вирішив, що нам треба бути хитрішими й удатися до єресі та недозволених засобів.

– Ваша спеціальність.

Я пустив повз вуха її осудливий тон і розвивав свою думку далі:

– Я ось що надумав: як людина, чиє терпіння луснуло, ти зайдеш до книгарні й почнеш розповідати Семпере, що я страховище, що я з тебе знущаюся…

– Це буде правда на всі сто відсотків.

– Ти мене не уривай. Розповіси йому все це, а ще скажеш, що я плачу тобі як своїй помічниці мізерію.

– Але ж ви не заплатили мені й сантима…

Я зітхнув, набираючись терпіння.

– Коли він скаже, що йому тебе шкода, ти напустиш на себе вираз панянки, що перебуває у великій небезпеці, і признаєшся йому, за можливості проливши кілька сльозинок, що твій батько позбавив тебе спадщини й хоче віддати тебе в монастир, а тому тобі спало на думку, що ти могла б попрацювати в нього по кілька годин на день задля проби за три відсотки комісії від проданих книжок, щоб у майбутньому врятуватися від монастиря як жінка анархічних поглядів, зайнята поширенням літератури.

– Три відсотки комісії? Ви хочете допомогти Семпере чи обчистити його?

– Я хотів би, щоб ти вдягла сукню, приблизно таку, яку вдягала того вечора, причепурилася, як ти вмієш, і прийшла в той час, коли його син буде в книгарні, а він там, як правило, буває пополудні.

– Ви маєте на увазі того красунчика?

– А скільки синів має сеньйор Семпере?

Ізабелла замислилась і, коли збагнула, до чого я веду, скинула на мене ядучим поглядом.

– Якби мій батько знав, який у вас спотворений розум, то купив би рушницю.

– Я тільки хочу, щоб син тебе побачив. І щоб батько побачив, якими очима подивився на тебе син.

– Ви ще гірший, аніж я раніше думала. Тепер ви присвячуєте себе торгівлі білими рабинями.

– Це вияв звичайного християнського милосердя. Окрім того, ти перша мені сказала, що син Семпере дуже гарний.

– Гарний і трохи придуркуватий.

– Не перебільшуймо. Семпере-молодший просто занадто сором’язливий у своєму ставленні до жіночого племені, що тільки робить йому честь. Він зразковий громадянин, який, знаючи про той великий ефект, який справляють його статність та врода, здійснює над собою самоконтроль і поводиться аскетично, виховуючи в собі глибоку повагу до незаплямленої чистоти барселонської жінки. Ти не станеш заперечувати, що це створює навколо нього ауру шляхетності та чарівності, яка апелює до твоїх інстинктів, і материнського, і периферійних.

– Іноді мені здається, що я ненавиджу вас, сеньйоре Мартін.

– Ти можеш плекати в собі це почуття, але ти не можеш приписати бідолашному Семпере-молодшому моїх суто людських вад, бо він у цьому плані чоловік бездоганно чистий.

– Ми, здається, домовилися, що ви не станете шукати мені нареченого.

– Але ж ніхто не казав тобі ані про нареченого, ані про заручини. Якщо ти мені дозволиш, я розповім тобі решту.

– Розповідайте, Распутін.

– Коли Семпере-батько погодиться взяти тебе на службу, я хочу, щоб ти протягом двох-трьох годин щодня працювала в нього за прилавком.

– Одягнена як? У стилі Мати Гарі?[32]

– Одягнена гарно й з добрим смаком, який тобі притаманний. Симпатична, приваблива, але без якихось претензій. Якщо буде треба, то візьмеш одну із суконь Ірен Сабіно, але одну з найскромніших.

– Там є одна або дві, які дуже мені подобаються, – сказала Ізабелла, наперед облизуючись.

– Одягнеш ту, яка тобі найбільше личить.

– Ви реакціонер. А як же бути з моєю літературною освітою?

– А ти можеш уявити собі кращу аудиторію для того, щоб її здобути, аніж книгарня «Семпере та син»? Там ти будеш оточена найвидатнішими творами світової літератури й зможеш вивчати їх, скільки тобі заманеться.

– А як я це робитиму? Глибоко дихатиму й дивитимуся, чи не приліпиться до мене щось від тієї вченості?

– Ти перебуватимеш там лише по кілька годин на день. А потім зможеш продовжувати свою працю тут і діставати мої поради, яким ціни немає і які зроблять із тебе нову Джейн Остін.

– А в чому полягатиме трюк?

– Трюк полягатиме