Читати книгу - "Зраджений коханням, Шенна Кахрет "

М'який відтінок сірих очей і промениста посмішка дарували образ відкритого хлопця, якому справді була небайдужа людина, що сиділа навпроти.

—Кашемір мені йде більше, ніж льон, - намагалася переконати я хлопця. —Він легкий, м'який і повітряний.

—Так, а ще дорогий і чудово підкреслює фігуру.

—Ще чудово зігріває, - додала я.

—Маю сумніви, що в моїх обіймах буде холодніше, - сказав Росс і відпив віскі.

—Хочеш посперечатися?

—А ти боїшся програти?

Я посміхнулася, гордо витримуючи погляд.

—Я ще не так п'яна, щоб з кимось фізично контактувати.

—Заради бога, — кинув Харісон і підвівся. —Звичайні обійми, нічого більшого.

Я глянула на хлопця.

—Обіцяєш?

—А ти боїшся? - запитав парубок, блищачи очима. —Я думав, що ти не боягузка і...

—І сплю з усіма підряд? - закінчила я фразу.

Росс м'яко засміявся і лукаво пройшов поглядом по моїй фігурі.

—Були такі версії, але я їх відкинув.

—З чого раптом? Ти ж мене не знаєш.

—Тебе легко прочитати, Мелл-Мелл.

Я перестала усередині посміхатися.

—Намагаєшся бути грубою, зарозумілою, гордою, а всередині домашній кролик, про якого треба дбати, інакше він помре в дикій природі  Не кожному чоловікові ти дозволяєш наблизитись до себе.

Я розслабилася, встаючи на ноги. Росс в чомусь мав рацію.

—Я настільки погана у приховування емоцій?

—Ти ідеальна, - м'яко відповів хлопець, заправляючи пасмо волосся мені за вухо. —Ну, може трохи, - додав Харісон.

Я театрально закотила очі.

Росс розкинув руки, запрошуючи мене до своїх обіймів. Я скептично подивилася на нього. Потім обняла.

—Ти мав рацію, - хвилиною пізніше тихо промовила я. —Тут тепло.

Хлопець поставив своє підборіддя мені на голову. Я відчувала його посмішку.

—Дракули не повинні бути теплими, - додала я. —Що Ви приховуєте, містере Харісон?

Росс м'яко засміявся, змушуючи мої вуха трохи почервоніти.

—Про це Ви дізнаєтесь пізніше, міс Ренделл.

—Коли потрібно буде?

—Коли треба буде, - видихаючи, відповів хлопець.

Незручно простоявши ще кілька хвилин, ми роз'єднали обійми і кожен сів на своє місце.

—Так ти все-таки хочеш пов'язати своє життя з механізмами? - запитала я, відпиваючи коктейль.

—Так, мені подобається конструювати, розбирати і знову збирати. Це певною мірою дає мені радість.

—А як щодо міста? Чи залишишся тут або віддаси перевагу виїхати, реалізовуючи себе в іншому місці?

—Ще не знаю, - відповів Росс. —Їздити до інших штатів, міст і країн все одно доведеться. Де сподобається – там і залишусь жити.

Я посміхнулася, перемішуючи соломинкою кубики льоду.

—Як щодо тебе? Чим ще захоплюєшся?

Ми не обговорювали це з Лестерном. Більше того, я забула це обговорити сама з собою. Сьогоднішній ранок я просто витратила в порожню і за це докоряла себе.

—Нічого особливого, - видала я. —Читаю, граю, навчаюся. Мене якось нічого до себе більше не приваблює.

—Не можу повірити, що така загадкова людина, як ти, більше нічого не вміє і не любить, - вихваляв мене Харісон, примушуючи зніяковіло посміхнутися. —А як щодо музики? Французи люблять танці та музичні фестивалі.

Єдине, що я знала про Францію та її місцевих жителів, так це те, що вони полюбляють випічку, особливо круасани(як би банально це не було). Так я собі уявляв французів.

—З музикою ми якось не в ладах, - сказала я, продовжуючи перемішувати лід. Пити не хотілося. Аромат медового віскі, що виходив від Харісона, перебивав запах напою. —Та й у Франції я не була.

—Ти об'їздила майже весь світ, але не відвідала Ейфелеву вежу?

—Так, - ніяково простягла я, зустрічаючись поглядом з хлопцем. —Якось надто банально і не цікаво. Мене більше приваблює азіатська кухня, ніж європейська.

—Правда? Мені до вподоби все.  Ми точно зійдемося? - з ноткою сміху запитав Росс, змушуючи мене хіхікнути.

—Я чудово готую, не хвилюйся, - самовпевнено відповіла я, спершись на спинку барного стільця.

—Батько шеф-кухар?

—Ні, він просто любив створювати мистецтво з їжі, а я любила його. Мої прийомні батьки трохи інші. Вони люблять створювати шедеври, але тільки з тканини.

—Як вони загинули?

Я проковтнула, відсуваючи коктейль убік.

Ділитись своєю особистою інформацією мені не хотілося, та й ще з чужою людиною. Але подітися було нікуди, якщо не опустити деякі деталі.

—Я пішла гуляти, а вони готували вечерю, - почала я. —Була зима. Мої думки були десь далеко від реальності, і я вже навіть не пам'ятаю, про що думала в той момент. Найімовірніше, яку їжу цього разу приготує батько.

На моєму обличчі відобразилася тепла посмішка. Я їх дуже любила і віддала б усе, аби повернути назад. Навіть зараз, коли маю виграні гроші в покері.

Усвідомлення того, що рідних людей я потребую більше, ніж грошей, прийшло до мене не відразу. Але зараз я була готова віддати все, аби повернути їх.

—По дорозі додому я помітила палаючий будинок, - продовжила я. —Це було жахливо...

Росс накрив мою долоню своєю на знак підтримки. Я вдячно кивнула.

—Все сталося, як у тумані... Я чула сирени і... було багато галасу від спецслужб...

Харісон обійняв мене, перш ніж я встигла домовитись.

—Вибач. Не муч себе, - промовив хлопець.

Його рука пройшлася по моїй оголеній спині, змушуючи покритися шкіру мурашками.

Чорна сукня мала довгий виріз на подолі, тонкі золоті бретельки і голий виріз ззаду, що оголював мої лопатки. Все це робило персону, що носить це вбрання, надто привабливою і фантастично далекою від реальності. Здавалося, вона була царицею іншого виміру, ніж багатою мільярдеркою на яву.

Сльози мимоволі потекли моїми щоками, а потім почувся схлип.

—Не плач, прошу, - сказав Харісон. —Все добре, я поряд.

—Вибач.

Я відсторонилася і відвернулася, витираючи солоні цівки.