Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

Над своєю знаменитою «Енеїдою» Іван Котляревський почав працювати в 1794 році. Узявши за основу сюжет великої поеми Вергілія, імена головних героїв і їх «звання» в пантеоні римських богів, він помістив їх у сучасну йому українську дійсність, перемішав реалії античного і сучасного йому світів. Через два роки були завершені перші три частини поеми.

Перше видання «Енеїди» було підготовлене в 1798 році якимсь Максимом Осиповичем Парпурою – завідувачем друкарнею Медичної колегії в Санкт-Петербурзі. Треба сказати, що видання «Енеїди» було зроблене без відома і згоди Котляревського. Іван Петрович навіть намагався переслідувати видавця в судовому порядку, консультувався з юристами із цього приводу, але далі розмов справа не пішла.

Друге видання «Енеїди» було здійснене в 1808 році книговидавцем І. Глазуновим. І знов автор популярного твору опинився ніби ні при чому. Врешті-решт Івану Петровичу набридло, що на ньому безсовісно наживаються всі кому не ліньки, і він вирішив узяти справу в свої руки. У 1809 році Іван Петрович підготував третє видання свого творіння.

Загалом Іван Котляревський працював над «Енеїдою» близько 30 років. На додаток до третього видання була надрукована четверта частина з додаванням «Словника малоросійських слів, виправленого, примноженого і доповненого словами для четвертої частини». П’яту і шосту частини Іван Петрович писав більше десяти років. «Енеїда» принесла йому популярність всеросійського масштабу, і він був прийнятий у кращих поетичних колах.

На жаль, за життя Котляревський так і не побачив повного видання своєї «Енеїди». Незадовго до своєї смерті (Іван Петрович помер у жовтні 1838 року) він передав права на «Енеїду» харківському видавцеві Волохінову. Повна версія поеми вийшла в світ у 1842 році під назвою «Віргілієва Енеїда, на малоруську мову перекладена І. Котляревським».

Звичайно, не тільки «Енеїдою» жив Іван Котляревський.

Завдяки йому провінційний Полтавський театр став одним із кращих в Україні. Будучи в 1818—1821 роках одним із директорів театру, Іван Петрович спеціально для його репертуару написав дві п’єси – «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», що стали класикою українського драматичного мистецтва.

Цікаво, що Іван Котляревський – один з небагатьох авторів в історії російської і української літератури, чиї твори, скажімо так, «благополучно» відчували себе при будь-якій владі. За часів правління Романових «Енеїда» і п’єси Котляревського видавалися десятки разів. Відомо, що в бібліотеці Олександра I була «Енеїда» з дарчим написом автора. За радянських часів Котляревський був шанований як «зачинатель і класик української літератури» (що, без сумніву, абсолютно вірно). У 1952 році в Полтаві був відкритий літературно-меморіальний музей поета, а в 1969-му, в роковини 200-ліття автора безсмертної «Енеїди», в його садибі був заснований меморіальний комплекс.

Гоголь Микола Васильович

(1809—1852)

Видатний український і російський письменник

Микола Васильович Гоголь народився 20 березня 1809 року в селі Великі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії. Його батько, Василь Опанасович Гоголь-Яновський, володів тисячею десятин землі і двома сотнями кріпосних. Мати письменника, Марія Іванівна, що походила з небагатого роду Косоровських, була жінкою екзальтованою і побожною. Здобувши удома початкову освіту, Микола два роки провів у Полтавському повітовому училищі, а в 1821 році поступив в Ніжинську гімназію вищих наук. У 1829 році, вже будучи в Петербурзі, Гоголь (під псевдонімом В. Алов) надрукував на свої кошти написану в гімназійні роки повість «Ганс Кюхельгартен». Але прочитавши розгромні рецензії у «Северной пчеле» і «Московском телеграфе», молодий письменник зібрав нерозпродані екземпляри і спалив їх.

Після невдачі «Ганса Кюхельгартена» Гоголь приходить до думки про необхідність пошуків іншого літературного шляху. У 1830—1831 роках в «Отечественных записках» і «Литературной газете» з’являються «Вечір напередодні Івана Купала», «Сорочинський ярмарок» і «Травнева ніч, або Утоплениця», а в альманаху «Северные цветы» за 1831 рік – розділ з історичного роману «Гетьман». Талант Гоголя високо оцінили В. Жуковський, А. Дельвіг і так любимий ним О. Пушкін, з яким Микола Васильович познайомився в травні 1831 року на вечорі у поета і видавця П. Плетньова.

У молодого письменника визрівало безліч грандіозних задумів. Восени 1833 року він виношував ідею створення «Історії України». На жаль, цей гоголівський задум, як і почата за порадою О. Пушкіна «Історія російської критики», залишився нездійсненим. Зате інші теми, що також підказані Гоголю великим поетом, отримали блискуче втілення. Прохаючи Пушкіна дати йому «який-небудь сюжет, але російський чисто анекдот», письменник дійсно отримав історію анекдотичну і перетворив її на твір смішний і дотепний, якого ще не було в Росії, – комедію «Ревізор». Вона була написана в 1835 році всього за декілька місяців.

Наступного року письменник, стомлений напруженою роботою останніх років і моральними тривогами, які приніс йому «Ревізор», вирішив відпочити від усіх проблем далеко від батьківщини. Перед від’їздом за кордон Гоголь востаннє зу стрічався з О. Пушкіним, з подачі якого почав роботу над «Мертвими душами», що стала відтепер головною в його творчій долі. Чим далі вона просувалася, тим більш грандіозними уявлялися Гоголеві її масштаби і більш спірними – завдання. До літа 1841 року перший том «Мертвих душ» був готовий, а наступного року він вийшов у світ у Москві з деякими купюрами, після чого письменник знову виїхав за кордон.

Це останнє перебування в Європі ознаменувалося остаточним зламом у душевному стані Гоголя. Проявом обтяжливої зміни в світогляді письменника стало спалювання ним у середині 1845 року, в хвилину тяжких роздумві, початкової редакції другого тому «Мертвих душ».

У 1848 році Гоголь остаточно повернувся до Росії. Останні роки життя він довго жив у домах друзів – О. О. Смирнової, С. Т. Аксакова, О. П. Толстого, родини Вієльгорських.

Тим часом у Гоголя продовжувалася болісна боротьба «між художником і пієтистом». Він багато разів переробляв написані розділи другого тому, піддававшись то одному, то іншому настрою. На початку 1852 року ним оволодів страх смерті, він проводив ночі в молитві, постив. Одного разу лютневої ночі серед релігійних роздумів ним оволодів жах і сумнів, що він не так виконав обов’язок, покладений на