Читати книгу - "Мор, Михайло Андрусяк"

— Добре, беремо їх. Всім носити їх під час подорожі та в зоні можливого зараження. Не знімати без нагальної потреби, зрозуміло? — наказав Люціус, обернувшись до загону.

Мисливці синхронно кивнули, а знахарі почали роздавати маски.

— Холідей, ще одне, — додав Люціус, зосереджено дивлячись на свого давнього союзника. — Поклич Елея. Скажи йому, що у нас місія. Він має бути готовий вирушити завтра на світанку. Нехай чекає нас біля воріт.

Холідей здивовано підняв брови, але швидко кивнув, виконуючи наказ.

— Зрозумів. Він буде готовий, я це гарантую, — відповів він, і рушив до покоїв Елея.

Люціус на мить зупинився, вдивляючись у горизонт. Сонце починало заходити, фарбуючи небо в криваві відтінки. Його думки були сповнені тривоги, але він не показував цього. Його задача — привести своїх людей до перемоги та повернути їх живими.

— Усі перевіряйте спорядження. Ми вирушаємо зі світанком, і це буде довга дорога, — голосно промовив Люціус, дивлячись на кожного з присутніх.

Мисливці та знахарі почали ще раз перевіряти своє спорядження, готуючи себе до невідомих випробувань, які чекали їх у Форлеоні.

На ранок у дворі Святої Цитаделі панувала тиша, порушувана лише звуками спорядження та зброї. Сонце ледь починало підніматися над горизонтом, забарвлюючи небо в ніжні відтінки рожевого та золотого. Люціус стояв біля воріт, оглядаючи свій загін. Усі були готові: мисливці перевіряли ремені мечів, а знахарі ретельно складали трави та зілля в свої сумки.

Холідей підійшов до Люціуса, тримаючи в руках список із позначками.

— Всі на місці. Елей теж тут, щойно прибув. Я переконався, що він підготував своє спорядження, — повідомив Холідей.

Люціус кивнув і подивився на молодого лицаря. Елей стояв поруч із кіньми, підтягуючи ремінь на латах. У його очах світилася рішучість, але водночас було видно тривогу, яку він намагався приховати.

— Добре, Елею. Головне — зосередженість. Це не просто черговий похід. Якщо там дійсно темна магія, то ми зіткнемося з чимось, що може перевершити всі наші уявлення, — сказав Люціус, поплескавши його по плечу.

— Я розумію, сер. Я не підведу, — твердо відповів Елей, дивлячись йому прямо в очі.

Люціус задоволено кивнув, після чого обернувся до решти загону.

— Усі готові? — його голос був чітким і рішучим.

— Так, сер! — пролунала відповідь від мисливців і знахарів.

— Тоді вирушаємо, — оголосив Люціус.

Ворота Цитаделі повільно відкрилися зі скрипом, і загін рушив у дорогу. Попереду їх чекала далека подорож до Форлеону. Кам’яні вулиці Цитаделі залишалися позаду, а перед ними розкривалися широкі простори полів, які поступово змінювалися густими лісами.

Кінський тупіт, шелест дерев і спів птахів супроводжували їх перші години шляху. Люціус їхав попереду загону, час від часу озираючись, щоб переконатися, що всі тримаються разом. Холідей був поруч, ведучи одного зі знахарів у розмові про можливі способи нейтралізації темної магії.

Елей їхав трохи позаду, вдивляючись у горизонт. Його думки були сповнені рішучості, але водночас він не міг позбутися ледь відчутного тривожного передчуття. Він знав, що ця місія може стати поворотним моментом для нього і для всіх, хто був у цьому загоні.

Під вечір, коли сонце ховалося за горизонтом, загін Люціуса вже наблизився до стін Форлеону. Замок виднівся вдалині, огорнутий легким серпанком, що змішувався із сутінками. Над стінами височіли вежі, а над ними можна було побачити слабке світло смолоскипів.

— Ось і Форлеон, — промовив Сінг, вказуючи рукою на замок. Його голос звучав втомлено, але в ньому все ще читалася надія.

Люціус зупинив коня й повернувся до загону.

— Ну що, всі готові? — його голос був впевненим, але очі вдивлялися в кожного, ніби намагаючись переконатися, що їхній бойовий дух залишається непохитним.

— Так, сер! — пролунала відповідь від мисливців.

Холідей під’їхав ближче, його кінь трохи нервувався, відчуваючи незвичайну атмосферу.

— Люціусе, поглянь на ці стіни. Не помічаєш нічого дивного? — запитав він, вказуючи на чорні плями, що проступали на камені.

Люціус пильно вдивився. Навіть на відстані було видно, як плями темної енергії наче в’їлися в стіни, ніби залишки якогось закляття чи зараження.

— Так, я бачу. Це точно щось магічне. Можливо, початок пошесті. Нам треба бути обережними, — відповів Люціус.

Елей, який їхав поруч, вдивлявся у ворота Форлеону. Його серце стискалося від тривоги, але він намагався залишатися зібраним.

— Сінгу, нас там зустрінуть? — запитав Люціус, повертаючись до радника.

— Так, я послав стражників попередити про ваш прихід. Вони повинні відкрити ворота, щойно ми наблизимося, — запевнив Сінг.

— Добре. Холідей, підготуй знахарів. Мисливці, будьте напоготові. Це місце вже здається зараженим темною магією, і я не хочу ризикувати, — рішуче сказав Люціус.

Загін продовжив рух, наближаючись до воріт Форлеону, які повільно почали відкриватися, пропускаючи їх усередину. Темрява ночі огортала замок, і повітря було важким, ніби сама земля попереджала про небезпеку, яка ховалася за його стінами.

Щойно загін увійшов до замку, нічну тишу прорізав різкий крик одного зі стражів.

— Ще один заражений! — з жахом вигукнув він.

Люціус різко зупинив коня, його рука інстинктивно потягнулася до меча. Погляд воїна вихопив моторошну постать, яка неслася прямо на стража. Це створіння колись було людиною, але зараз його бліда шкіра здавалася майже прозорою, вся оповита темними прожилками, що пульсували, ніби живі. Очі горіли яскравим червоним світлом, а рухи були швидкими та дикими, мов у звіра.

— Зупиніть його! — вигукнув Люціус, вихоплюючи свій палаючий меч.

Страж, який був найближче, в паніці спробував підняти щит, але заражений стрибнув на нього з нечуваною силою. Важкий удар кинув стража на землю, а створіння видало низьке гарчання, від якого у всіх по спині побігли мурахи.