Читати книгу - "Мор, Михайло Андрусяк"

— Відступай! — закричав Елей, уже направляючи свій меч у бік нападника.

Люціус підняв руку, подаючи сигнал своїм мисливцям. Один з них, озброєний арбалетом, вистрілив прямо в створіння. Болт пронизав повітря й увійшов у плече зараженого, але той навіть не зупинився.

— Воно майже невразливе! — злякано вигукнув один із мисливців.

Холідей миттєво кинувся до знахарів, які вже готували свої магічні артефакти.

— Використовуйте очищувальний порошок! Він може уповільнити їх! — скомандував він.

Знахарі одночасно кинули в бік створіння жмені світлого порошку, який у повітрі засяяв, ніби маленькі зорі. Як тільки порошок торкнувся шкіри зараженого, той видав моторошний крик, його тіло почало диміти, і воно на мить зупинилося.

Цієї миті було достатньо. Люціус зробив потужний ривок уперед, його палаючий меч різко вдарив по створінню. Один удар, другий — і тіло зараженого впало на землю. Від нього піднявся легкий чорний дим, а тиша знову огорнула замок.

— Що це було? — із жахом запитав один із стражів, піднімаючись із землі.

Люціус нахилився над тілом зараженого, вдивляючись у його обличчя.

— Це більше не людина, — тихо сказав він, повертаючись до Сінга. — Як давно це почалося?

Сінг, блідий і розгублений, ледь вимовив:

— Минулої ночі. Спочатку були лише пацюки, потім це... Я навіть не знаю, скільки їх уже.

Люціус підвівся і рішуче повернувся до свого загону.

— Всі! Ми маємо бути на сторожі. Це місце гниє від темної магії. Тримайтеся разом, і ні на мить не опускайте зброї. Холідей, ти зі своїми знахарями — до роботи. Ми повинні зупинити це, поки не стало пізно.

Сінг, не приховуючи тривоги, звернувся до одного зі стражів, що стояв поруч, міцно стискаючи спис у руках.

— Що це було? — запитав він, указуючи на нерухоме тіло зараженого, що лежало на землі.

Страж, помітно зблідлий, вдихнув глибоко, ніби збираючись із силами, і відповів:

— Всі, кого покусали чи подряпали ці кляті пацюки, починають змінюватися. Спочатку вони просто стогнуть і корчаться від болю, а потім… потім вони стають такими монстрами. Ми закрили всіх заражених у лазареті, але вони все одно звідкись з’являються. Наче ці створіння плодяться самі.

Сінг важко видихнув і потер скроні, переварюючи почуте. Він швидко кинув наступне запитання:

— Що з королем?

Страж похитав головою, його погляд був тривожним.

— Король і його сім’я зараз у центральній частині замку. Всі воїни охороняють їх і замкові ворота. Але... навіть там є випадки зараження. Я бачив одного слугу, який уже почав мінятися, і це було страшно.

— Це неможливо, — промовив Сінг, звертаючись до Люціуса. — Коли я їхав, усі заражені лише корчилися від болю. А тепер вони перетворюються на цих монстрів. Щось тут не так.

Люціус мовчки кивнув, його обличчя залишалося кам’яно-суворим. Він повернувся до свого загону.

— Ми тут надовго. Це серйозніше, ніж я думав.

Сінг трохи зосередився і додав:

— Там, за східним бастіоном, є наші старі казарми. Вони давно покинуті, але ще придатні для ночівлі. Можете розташуватися там.

Люціус повернувся до Холідея й Елея, які стояли поруч.

— Холідей, зберіть знахарів і йдіть до лазарету. Дізнайтеся все, що зможете. Елею, підготуйте людей до оборони. Ми не знаємо, що може статися цієї ночі.

Елей кивнув і швидко почав віддавати накази. Холідей, разом із знахарями, рушив до лазарету, а Люціус поглянув на Сінга.

— Це не просто пошесть. Тут явно втручання темної магії. І ми це знайдемо.

Сінг лише мовчки кивнув, а в його очах з’явилося щось близьке до надії.

Мор стояв на балконі, його тіньовий силует чітко вимальовувався на тлі похмурого неба. У його очах світився холодний блиск, наповнений ненавистю й гнівом. Він пильно вдивлявся в загін Люціуса, що зупинився біля замкових воріт. Його губи злегка скривилися в зловісній усмішці.

— А ось і ти, той, хто відібрав у мене все, — прошепотів Мор, але навіть цей шепіт прозвучав як крижаний вітер, що проникає крізь усі бар’єри. — Ну, тепер не доведеться тебе шукати.

Його голос був тихим, але сповнений такої рішучості, що здавалося, ніби ці слова рознеслися всією фортецею. Люціус, відчувши чийсь погляд, підняв очі й побачив фігуру молодого хлопця, що стояв на балконі.

— Що це за хлопець? — запитав Люціус, звертаючись до Сінга. Його голос був спокійним, але в ньому відчувалася настороженість.

Сінг, злегка повернувши голову, поглянув на балкон. У його очах з’явилася нотка збентеження.

— Це Маркус, племінник короля Аподона, — відповів він. — Хлопець, який ніколи не був у центрі уваги. Але... щось у ньому змінилося.

Люціус знову поглянув на Мора. Його загартоване бойове чуття підказувало, що цей хлопець — більше, ніж здається. Він міг відчути невидиму напругу, що вирувала навколо фігури Маркуса, ніби темна аура огортала його тіло.

— Щось із ним не так, — тихо промовив Люціус, ніби сам до себе, але Сінг почув це.

Мор, стоячи на балконі, відчув погляд Люціуса. Його усмішка стала ще ширшою, а очі блиснули, ніби відблиски темного полум'я. Він нахилився трохи вперед, його голос прозвучав майже як виклик, хоч і тихий.

— Приходь, Люціус, — прошепотів Мор. — Я вже зачекався.

Холідей, вдивляючись у вузьке віконце, намагався розгледіти, що відбувається в лазареті. У напівтемряві під сталевими ґратами металися тіні. Серед них вирізнялися істоти, які колись були людьми. Їхня шкіра стала блідою, покритою темними прожилками, а червоні очі світилися зловісним полум’ям. Вони стояли, видаючи низьке гарчання, яке здавалося, вібрує в повітрі.

— Щось мене це трохи бентежить, — пробурмотів Холідей, обертаючись до загону. — Їх там не один десяток.

Його обличчя стало серйозним, він зробив крок назад від вікна, але не зміг відірвати погляду від того, що відбувалося за ґратами. Здавалось, що монстри відчули його присутність і тепер скупчувалися ближче до вікна. Їхні зловісні очі, здавалося, пробиралися крізь темряву і прямо в душу.