Читати книгу - "Похибка першого типу, Invisibility mask"

Я не могла втриматися від тихих стогонів, що виривалися з моїх губ, навіть коли намагалася притиснути їх зубами. Все всередині мене палало, і я знала, що вже не зможу тримати себе в руках. Чи то слова Лео пробудили це в мені, чи то його нестримна, пекуча увага, але все, що я могла зараз відчувати, — це шалене бажання і задоволення.

Його рухи були настільки інтенсивними й точними, що вже за декілька хвилин хвиля задоволення накрила мене повністю. Моє тіло вигнулося назустріч його губам, а пальці мимоволі заплуталися в його волоссі. Я відкинула голову назад, а дихання стало уривчастим, але задоволеним.

Лежачи на подушці з легкою усмішкою на обличчі, я дивилася на стелю, намагаючись заспокоїти шалене серцебиття. Лео піднявся, опираючись на лікті, і його самовдоволений вигляд змусив мене знову відчути слабкість у ногах.

— Ти неймовірна, — сказав він, проводячи пальцями по моїй щоці, і ця ніжність контрастувала з тим, наскільки впевненим і хижим він був лише кілька хвилин тому.

— Мені потрібно в душ, — сонно пробурмотіла я, ледь розплющуючи очі. Насправді у мене не було сил навіть прикритись чи піднятись із ліжка. Усе моє тіло відчувало приємну слабкість.

— Я наберу нам ванну, мила, — відповів Лео, нахиляючись до мене і залишаючи ніжний, майже невловимий поцілунок на моїх губах. Його голос звучав м’яко, але впевнено, ніби це була обіцянка.

Я лише кивнула, знову відкинувшись на подушку, поки він зникав у ванній кімнаті. Шум води, що наповнювала ванну, відлунював у тиші, створюючи ідеальну атмосферу спокою. Це було несподівано приємно — відчувати, що про тебе так дбають.

Лео.
Я прокинувся від будильника. Це було дивно — я завжди прокидаюсь раніше. Можливо, вчорашній вечір виснажив мене сильніше, ніж я думав. Друга половина ліжка була порожньою, і це одразу викликало неприємне відчуття в грудях. Аріель. Вона завжди була поруч, як я міг не відчути, що вона прокинулась?

Мої думки перервалися, коли я почув звук води з ванної. Чорт. За кілька секунд у мене мало не поїхав дах.

— Доброго ранку, — її ніжний голос повернув мене до реальності.

Я підняв погляд і побачив її на порозі. Вона була у своєму улюбленому махровому халаті, виглядала тендітною і трохи блідою, що одразу змусило мене насторожитися.

— Все добре? — я примружився, роздивляючись її. Вона явно не виглядала "добре".

— Так, — вона намагалася усміхнутись, але виглядала розгублено.

— Щось сталося? — я піднявся, притулившись спиною до узголів'я ліжка.

— Ні, ні, все добре, — вона сіла на край ліжка, але її поведінка викликала в мені тривогу.

— Янголе, — мій голос став більш наполегливим, — у тебе щось болить? Ти бліда. Подзвонити лікарю?

— Лео, я в порядку, правда, — вона махнула рукою, але я вже тягнувся за телефоном, коли вона різко нахилилася вперед, майже впираючись у мене.

— Боже, не потрібно нікому дзвонити! У мене просто свої дні… — вона прошепотіла це так швидко, ніби боялася, що я не зрозумію.

На мить я не зрозумів, але потім до мене дійшло. Я зупинився, повільно відкладаючи телефон, і побачив, як вона закусила губу, уникаючи мого погляду.

— Свої дні, — повторив я, піднімаючи брову, дозволяючи легкій усмішці з'явитися на обличчі. — У чому проблема було сказати це відразу, мила?

— Ну, це... Не чоловіча тема, — Арі нервово стискала пояс халату, уникаючи мого погляду.

Я ледь стримав сміх, спостерігаючи за тим, як вона розгублено зводить очі до стелі, наче шукаючи порятунку. Її невпевненість була настільки чарівною, що я мимоволі потягнувся до неї, обережно взявши її руку.

— Не чоловіча тема? — я нахилився ближче, посміхаючись. — Аріель, ти живеш зі мною. Тепер усі твої теми — це мої теми.

Вона підняла на мене погляд, її щоки горіли яскравим рум’янцем.

— Лео, я серйозно! — вона трохи ображено стиснула губи, намагаючись виглядати суворо, але вийшло лише смішно.

— Я теж серйозно, — я ніжно торкнувся її щоки, змушуючи її розслабитися. — Замість того, щоб хвилюватися, краще скажи, чи тобі щось потрібно?

— Нічого не потрібно, але у нас закінчився шоколад... — Арі промовила це з таким засмученим виглядом, що я ледь не засміявся. Вона виглядала так, ніби це була справжня трагедія.

Я глибоко вдихнув, намагаючись зберігати серйозність, хоча куточки моїх губ уже почали підніматись.

— Закінчився шоколад? — повторив я із удаваною тривогою, дивлячись їй прямо в очі. — Це катастрофа вселенського масштабу. Як ми тепер будемо жити?

Вона зітхнула, склавши руки на грудях.

— Лео, це не смішно! — пробурмотіла вона, але я побачив, як її губи трохи сіпнулись у спробі приховати усмішку.

— Гаразд, мила. — Я підвівся і нахилився, залишаючи легкий поцілунок на її чолі. — Вважай, що шоколад уже в дорозі. А поки почекай тут і відпочинь.

Я повернувся менше ніж за двадцять хвилин і застав Арі в піжамі з Грінчем за переглядом... «Грінча». Поняття не мав, що у неї взагалі є така піжама, але виглядала вона настільки зосереджено, що я мимоволі засміявся. В одній руці вона тримала тост із нутелою, в іншій — пульт. Ідеальне поєднання.

— Мила піжама, — сказав я, заходячи до кімнати і простягаючи їй пакет із солодким.

Арі перевела на мене погляд, а її очі стали величезними, коли вона почала витягувати все, що я купив. Її реакція була схожа на дитину, яка вперше відкрила подарунки під ялинкою.

— Ти... ти все це приніс? — вона дивилася на мене, потім на пакет, наче не могла вирішити, чи я герой, чи божевільний.

Я сів поруч і трохи зніяковіло посміхнувся.

— Це мій перший досвід, так що я поняття не маю, як це працює. Просто взяв усе, що попалося під руку. Сподіваюся, там є хоч щось із твоїх улюблених.

— Дякую, — її очі стали м’якшими, і вона потягнулась до мене, залишаючи легкий поцілунок на щоці.
— І, вибач, я не запитала, чи можу їсти у ліжку, але я все приберу, — вона нервово посміхнулася, киваючи на залишки тосту.