Читати книгу - "Фаренго. Ч. 1. Тінь попередника"

Після вітання, яке присутні зустріли очікувальним мовчанням, Шерма познайомила учасників зібрання одне з одним. Власник кумедної кофти і жовтих чобіт виявився носієм не менш претензійного імені. Його звали Хепі Етальдіно Махоніко. Шерма рекомендувала його як пілота, програміста і оператора кіборґів.

«Цу! Геній-універсал!» — подумки пирхнув Вольск, озирнувся на Вей і зустрів її веселий погляд. Було помітно, що баронесу також розважила різноманітність професійних талантів Махоніко.

Після рекомендації Шерми геній-універсал підвівся, незґрабно вклонився до Овіти і промовив:

— Можете називати мене Хемом. За першими літерами моїх імен. У нас, на Аврелії, так прийнято.

«Ну ні, хлопче, — подумав Вольск. — Не дочекаєшся! Будеш ти у нас Махоніко, а якщо ще й діставати почнеш, то особисто я називатиму тебе одночасно всіма твоїми дурнуватими іменами».

— Вам усім відомо, — продовжила Шерма, — що метою нашої експедиції є Фаренго — друга планета зірки Таліс. Ось вона, ця зірка.

На екран вистрибнула прямокутна вказівна рамка. Вона зісковзнула вниз, під ноги присутнім, майже досягла надиру[71] і відокремила від решти зображення тьмяну малиново-червону зірку спектрального класу М4.

— Ще в третьому столітті була складена карта Фаренго, — Шерма перемикнула екрани на тривимірну проекцію, і перед зібранням виник жовто-салатовий глобус другої планети зірки Таліс. Він почав обертатись, збільшився, а тоді завмер, демонструючи одну з півкуль. Рамка вказала на світло-коричневе плоскогір'я зі слідами добряче вивітрених вулканічних каверн.

— Область Карпенті, розташована на Західному континенті, — прокоментувала Шерма. — За даними аналітиків, саме тут, на кордоні давньої рівнинної платформи Перлат і геологічно більш молодого плоскогір'я Поланського, розміщено об'єкт, який зберігає знання цивілізацій, що жили у Першому циклі…

Вольск і Вей перекинулись поглядами. Ксенобіолог не забула про розмову на станції.

— …Дані геологічного сканування, отримані нами з «Уриїла», свідчать, що в південній частині плоскогір'я Поланського дуже розгалужена система глибинних печер переважно штучного походження, — Шерма поміняла зображення на екрані. Там з'явилася тривимірна схема підземного лабіринту. — Загальна довжина печер і тунелів лабіринту — більш як тисяча триста кілометрів. Найнижчий рівень заглиблено приблизно на півтора кілометра до товщі надзвичайно твердої скельної породи, яка за фізичними характеристиками близька до земних сієнітів. Вік цієї ділянки планетарної кори — близько чотирьох мільярдів стандартних років. Молодих вулканів там немає, найближчий метеоритний кратер — за п'ятсот кілометрів від лабіринту. Ділянка залишалася непошкодженою від часу свого виникнення, хоча сканер і зафіксував мережу неглибоких меридіональних розломів. Вони, скоріш за все, виникли в результаті локальних пересувань платформи Перлат. У системі знайдених підземних порожнин чітко вирізняються дві найбільші споруди. Перша — нахилений тунель діаметром тридцять метрів і довжиною біля шістнадцяти кілометрів. Тунель сходить з першого рівня до найнижчого. Друга споруда — печера правильної циліндричної форми на третьому рівні. Її висота більша за двісті метрів, а діаметр — майже вісімсот. Решта тунелів і печер набагато вужчі й коротші. Навіть якщо будівничі об'єкту використовували вже існуючі природні порожнини, то й тоді цей лабіринт є надзвичайно складною інженерною спорудою, створити яку могла лише розвинена цивілізація. Особливо, якщо враховувати твердість скелі. Прилади зафіксували в лабіринті присутність металів. У цьому районі також спостерігаються постійні збурення магнітного поля. Їхнього джерела виявити не вдалося. Ми приблизно визначили три місця, де можуть бути входи до лабіринту. Також ми знайшли дві локації, де можна буде пробити нові входи. Не виключено, що на древніх входах на нас можуть чекати охоронні системи…

— Чекатимуть, — без жодної емоції підтвердила Овіта, і погляди усіх присутніх звернулись до Знаючої. Та сиділа, схиливши голову, і не дивилась на екрани.

— Звідки вам це відомо, сестро? — поцікавилася Вей.

— Планети не мовчать, жінко, і я чую голос Фаренго.

— Це містика?

— Це древні вміння Знаючих.

— А ці ваші древні вміння не допоможуть нам обійти стражів лабіринту?

— Мої вміння, жінко, належать до царини пасивного знання. Я можу запитувати й чути відповіді, але мені не дозволено відчиняти двері або обдурювати охоронців. Знаючі істоти з тієї древньої раси, яка побудувала лабіринт, передбачили багато. Таких, як ви, вони також передбачили. Не майте в цьому ані найменшого сумніву.

— Нас зібрали тут для вислуховування піфійських пророцтв? — своє запитання Вей адресувала не Овіті, а Шермі.

— І для цього теж, баронесо, — у голосі клонки з'явився притиск. Чітко артикульована нотка з металічним відтінком. — Нас у цій залі шестеро. Рівно стільки, скільки скеґер зможе доправити на Фаренго за один рейс. Нам не вдасться наблизитися до планети на лайнері. Там на нас, скоріш за все, чекатимуть військові кораблі, відправлені сюди імператором. Але невеличкий скеґер, замаскований під метеорит, здатний прорватися непомітним і здійснити гальмування, не виходячи на проміжну орбіту.

— Небезпечний варіант, — завважив Некіч. — Системи орієнтації скеґерів не завжди дозволяють витримати оптимальний кут входження до планетарної атмосфери. Я маю на увазі здійснення гальмівного маневру безпосередньо з міжпланетної траєкторії. Тим більше, що процес руйнації маскування займе секунд сорок. Весь цей час маскування так чи інакше відіграватиме роль «вітрила». Атмосфера буде дерти маскувальну піну на клапті, й тут уже ніякий позитроний мозок не зможе передбачити всіх сюрпризів із динамічними навантаженнями. Рискання й перевантаження на бічних векторах може перевищити критичне.

— Хем уже здійснював подібні маневри на «Серенітіс», — повідомила Шерма.

— Двічі, — підтвердив той. — На Нолі і на Кідронії. Орбітальні станції нас, зрозуміло, засікли, але думаю, вони й досі вважають ті випадки падіннями метеоритів. Маскування повністю згорає на сьомій-восьмій секунді. Перевірено.

— А захисні екрани скеґера витримають атмосферний удар? — поцікавився Некіч.

— Раніше витримували, — знизав плечима Махоніко. При цьому буфи на його рукавах кумедно підстрибнули.

— Атмосфера Фаренго не така щільна, як у Нолі й Кідронії, — підтримала пілота Шерма. — А «Серенітіс» сконструйовано за спеціальним проектом. Його було задумано саме для таких проривів, хоча офіційно скеґер будували за принципами звичайної бізнес-яхти. Конструкція здатна витримати двадцятикратне перевантаження. У нас на «Максвелі» також є обладнання для створення дуже якісного маскування. Монітори імперських безпілотників не зможуть відрізнити нас від метеорита.

— Оце вже казка, — похитав головою Некіч. — Відрізнять, будь певна. Ти завжди недооцінювала розробки мудрагеликів із Другого Арсеналу.

— Будемо сподіватись на краще, — мовила Шерма, але в її голосі не відчувалося впевненості.

— А на поверхні? — запитав Вольск.

— Що «на поверхні»? — на обличчі пілота з'явилося щось подібне до ворожості. Археолог його дратував.

«Ревнує до мене Шерму», — вирішив Вольск, а вголос запитав:

— Маскування згорить на восьмій секунді, це я зрозумів. Але ж ми не зможемо після посадки його відновити. Скеґер, що стоятиме на рівнині, можна буде побачити навіть