Читати книгу - "Дев'ятий дім, Лі Бардуго"

— Я не голодна.

— Мерсі, ти мусиш їсти.

Дівчина заховала обличчя в подушці.

— Я не можу.

— Мерсі. — Алекс посмикала її за плече. — Мерсі, ти не покинеш навчання через це.

— Я ніколи такого не казала.

— Ти не мусиш казати цього вголос. Я знаю, що ти про це думаєш.

— Ти не розумієш.

— Розумію, — заперечила Стерн. — Зі мною дещо схоже сталося в Каліфорнії. Коли я була молодшою.

— І все минулося?

— Ні, було гівняно. І я, типу, дозволила цьому зіпсувати собі життя.

— Не схоже, що в тебе щось негаразд.

— Але це правда. Проте я нормально почуваюся тут з тобою й Лорін і нікому не дозволю позбавити мене цього.

Мерсі витерла носа.

— Отже, річ у тобі?

Алекс усміхнулася.

— Авжеж.

— Якщо хтось щось скаже...

— Якщо хтось хоча б косо на тебе подивиться, я виколупаю йому око виделкою.

Мерсі вбрала джинси й гольф, щоб приховати засоси на шиї; цей одяг був такий стриманий, що вона мало не здавалася незнайомкою.

Дівчина побризкала на обличчя водою й нанесла під очі консилер. Вона досі була блідою і з заплаканими очима, але в неділю ввечері посеред нью-гейвенської зими ніхто не має розкішного вигляду.

Алекс і Лорін затисли подругу між собою, узявши її під руки, і так увійшли до обідньої зали. Там було, як завжди, галасливо, дзенькали тарілки, а балачки тепло гучнішали й знову стихали, і з їхньою появою не сталося жодної заминки чи паузи. Можливо, тільки можливо, Майкові й «Рукопису» все вдалося.

Вони схилилися над тацями; Мерсі байдуже ганяла тарілкою смажену тріску, а Стерн з винуватим виразом обличчя кусала вже другий чизбургер, коли пролунав сміх. Це був особливий тип сміху, який Алекс умить упізнала: глузливий, занадто бадьорий, урваний рукою, що затулила рота в удаваному зніяковінні. Лорін миттю заклякла. Мерсі зіщулилася, втягнувши голову у светр, і затремтіла всім тілом. Алекс вичікувально напружилась.

— Забираймося звідси, — сказала Лорін.

Але на сидіння біля неї вже гупнувся Еван Вілі.

— О Господи, я помираю.

— Усе гаразд, — заспокоїла Мерсі Лорін, а тоді розлючено пробурмотіла: — Якісь проблеми?

— Я знав, що Блейк огидний, але не знав, що аж такий огидний.

Завібрував телефон у Лорін, потім в Алекс. Однак на Мерсі ніхто не дивився, люди просто лементували й видавали блювотні звуки за столами, прикипівши поглядами до екранів.

— Просто подивіться, — попросила Мерсі, впершись підборіддям у долоні. — І скажіть мені.

Лорін глибоко вихнула й узяла телефон. Насупилась.

— Гидота, — видихнула вона.

— Я знав, — повторив Еван.

На екрані над брудним туалетом згинався Блейк Кілі. Алекс відчула, як у неї всередині розгортається змія, зігріта й задоволена, наче знайшла досконалий розпечений сонцем камінь, де можна погріти животика.

— Ти серйозно? — запитав Блейк, хихотячи так само істерично й тоненько, як тоді, коли сказав: «Погляньте на ці кущі!» — Гаразд, гаразд, — погодився він на відео. — Ти просто божевільна!

Однак тієї, з ким він розмовляв, не було видно.

— Ні, — промовила Лорін.

— О Господи, — видихнула Мерсі.

— Я знав, — повторив Еван.

І простісінько в них перед очима Блейк Кілі опустив складену човником долоню до забитого унітазу, набрав повну жменю лайна й жадібно вкусив.

Блейк жував і ковтав, продовжуючи хихотіти, а потім із замурзаними в коричневе рівненькими білими зубами й засохлою шкіркою на губах подивився на ту, хто тримав камеру, і розквітнув славетною ледачою сраною усмішкою.

Телефон Алекс знову завібрував. Аволово.

«ЩО З ТОБОЮ, В БІСА, ТАКЕ?»

Алекс відповіла просто: «хохохо»[69].

«Ти не мала права. Я тобі довіряв».

«Ми всі помиляємося».

Майк не пожаліється Сендоу. Інакше йому доведеться пояснювати, що його делегація чомусь не втримала в таємниці Достойницю і що він дав Алекс порцію Зоресили. Алекс скористалася Блейковим телефоном, аби розіслати його списку контактів нове відео, а її імені в «Омезі» ніхто не знав.

— Алекс, — прошепотіла Лорін. — Що це таке?

Навколо них в обідній залі завирували гарячкуваті балачки, люди реготали та з огидою відсували тарілки з їжею, інші вимагали розповісти їм, що відбувається. Еван уже пересів за наступний столик. Проте Лорін і Мерсі мовчки витріщалися на Алекс, поклавши телефони на стіл екранами донизу.

— Як ти це зробила? — запитала Лорін.

— Зробила що?

— Ти казала, що все виправиш, — нагадала Мерсі. Вона поплескала по своєму телефону. — То?..

— То що? — перепитала Алекс.

Між ними надовго запала тиша.

Потім Мерсі провела пальцем по столу й сказала:

— Знаєш, люди кажуть, що злом зла не виправиш.

— Ага.

Мерсі підсунула до себе тарілку Алекс і відкусила велетенський шматок того, що залишилося від чизбургера.

— Так от — це цілковите лайно.

Насправді ніхто вже давно не сперечається, чи «Сувій та ключ» навчилися своєї магії, чи вкрали її в чарівників Середнього Сходу під час хрестових походів, — смаки змінюються, злодії стають керівниками; утім Слюсарі досі залюбки переконують, що майстерність у портальній магії вони вдосконалили цілком законним шляхом. Зовнішній вигляд гробниці «Сувою та ключа» віддає шану джерелу їхньої могутності, проте всередині будівля безглуздо присвячена легендам про короля Артура, включно з круглим столом у центрі. Одні присягаються, що камінь для нього привезли із самого Авалону, другі — що з Храму Соломона, а треті шепотілися, що його видобули неподалік, у Стоун-Крику. Хай яким було його походження, усі, від Діна Ачесона до Коула Портера та Джеймса Гембла Роджерса — архітектора, на якому лежить відповідальність за кожну цеглинку Єльського університету, — точно полірували стіл своїми ліктями.

Життя Лети: Процедури та протоколи Дев’ятого Дому, витяг

Обгоріла на сонці шкіра заважає спати. Енді сказав, що ми без проблем вчасно встигнемо до Маямі на початок, що все вже записано в книжках і схвалено радою «Сувою та ключа» й випускниками. Хай яку вони там готували магію, вона швидко вичерпалася. Та принаймні я побачила Гаїті, чи не так?

Щоденник Наомі Фарвелл часів Лети (Коледж Тімоті Двайта ‘89)