Читати книгу - "Давай залишимось ніким, Елла Савицька"

Відбиває його й посилює у десятикратному розмірі. Мої пальці ковзають ніжною шкірою, хіба що синці не залишаючи. Ближче до мене, наскільки це можливо. Хочу впритул.

Десь на задвірках свідомості розрізняю звук мелодії, а потім голос діда Олівії.

- Лів, тобі хлопчик дзвонить. Рой.

Удар. Цього разу набагато болючіше за попередні. Можна сказати, нижче за пояс.

Пожежа остуджується лише трьома літерами… Рой.

Секунда, Олівія моргає, напружується і відразу йде під воду. В останню мить підхоплюю її і не даю піти з головою.

Зчіплюю зуби, помічаючи, як вона починає метушитися, відвертаючи від мене погляд.

- Мені треба на берег, - шепоче тихо.

Звісно. Рой же дзвонить. А тільки згадка її хлопця змушує її відразу ж мчати до нього.

Зсередини піднімається задушлива хвиля гніву.

Доношу її до берега і зриваюся назад. У грудях бомбить. Набираю повну грудну клітку повітря та пливу вперед. Невтомно. До середини озера, поки м'язи не починають дзвеніти і лускати від перенапруги.