Читати книгу - "Житія Святих - Травень, Данило Туптало"

У ті часи помер цар Теофіл, настав після нього на царювання син його Михаїл з матір'ю своєю — благочестивою царицею Теодорою. Був же цар той ще малим хлопцем, до нього ж приставлено було трьох виховників, великих бояр: Мануїла Доместика, Теоктиста Патриція і Логофета Дромна. Той Логофет знав батьків Методія і Константина. І чув Логофет про гострий розум хлопця Константина, послав по нього, аби вчився разом з юним Михаїлом, який навчався книг: аби, дивлячись на бистрий ум Константина, цар старався і сам вчився скоро. Хлопець втішився тим дуже і дорогою молився Соломоновою молитвою до Бога, кажучи: "Боже батьків і Господи милосердя, що створив людину, дай мені ту, що перед престолом Твоїм стоїть, Премудрість, і не відкидай мене з-поміж дітей Твоїх, бо я — раб Твій і син рабині Твоєї. Дай, щоб я зрозумів, що Тобі миле, і працював для Тебе, Господа Бога мого, у всі дні життя мого". Коли ж його до Царгорода привели й учителям царським віддали, незабаром навчився всієї зовнішньої премудрости, граматики ж і Гомерових віршів, риторики і філософії, аритметики й астрономії, музикування і всіх еллінських хитрощів. І був на подив учителям своїм — через такий бистрий ум свій. І прозвали його пізніше Філософом, бо успіхи мав у любомудрії більші від инших. Не лише ж в еллінській мові був премудрий, але і в инших мовах, римського-бо писання навчився добре, і сирійської бесіди, й инших иноземних навчився мов, і любив його вельми Логофет і за премудрість, і за чесноту добродійного його поводження, якої юнак, віку дійшовши, був сповнений: благодать Божа в чистому його жила серці, наставляла його на всіляке добре діло. Бачачи те в ньому, пан Логофет шанував його вельми, і був Константин першим доместиком у Логофетовому домі, маючи верховенство над усіма. І дано було йому право ходити в царські палати сміливо й безборонно, коли йому заманеться, владу йому дали, бо й цареві був любим.

Була в Логофета донька духовна, з купелі хрещення святого прийнята, дівчина гарна вельми і великого роду, її по батьках мав він у своїй опіці. Тому хотів Логофет видати заміж її за Константина, всіляко намагався, багатьма словами переконуючи його до одруження й обіцяючи з багатством честь великого сану від царя. Блаженний же Константан, уникаючи світу і всього світського, пішов таємно на Вузьке море і там, у монастир якийсь вступивши, прийняв на себе чин чернечий. Шукав за ним не лише Логофет, але і цар, і через шість місяців ледве знайшли його, як скарб, у чернечому образі схований, і насилу з монастиря забрали, до Царгорода повернули, щоб не був світильник схований під сподом, але на свічнику, переконали його прийняти сан священичий. Патріярхом був тоді святіший Методій, і вже єресь іконоборну з церкви було викорінено. Тоді бібліотекарем у соборній церкві Святої Софії і учителем філософії поставили Константина. Через якийсь рік агаряни, що володіли Сирією, які за попереднього царя Теофіла грецьку військову силу (з допусту Божого, за гріхи) перемогли і прекрасний град Аморію зруйнували, як же про те в шостий день місяця березня у Стражданні святих мучеників аморійських досить написано, пишаючись силою своєю і насміхаючись із християн, до Царгорода образи на Пресвяту Тройцю прислали, кажучи: "Ви, християни, кажете, що один Бог, і розділяєте його на три, ісповідуючи Отця, і Сина, і Духа. Якщо можете те явно показати, пошліть і нам таких мужів, які змогли б з нами про віру вашу бесідувати і переконати нас". Цар же, порадившись зі святішим патріярхом, послав до сарацинів Константина Філософа, давши йому двох благорозумних асинкритів. І пішов блаженний туди, по-апостольськи Христа наслідуючи і бажаючи за Нього постраждати. І дійшов до сарацинського княжого града, що Самара називається і над рікою Євфрат стоїть, у ньому ж князь сарацинський Амирмумна жив. Були ж там і християни, що жили серед сарацинів, і були на дверях їхніх зовні намальовані демонські образи, велінням сарацинської влади: ті-бо гидували християнами, наче демонами, ображали їх і насміхалися з них, веліли, аби на дверях кожного християнина зображено було демона. І казали сарацини до філософа християнського Константина: "Чи можеш, філософе, зрозуміти, що це за знамення?" Він же відповів: "Демонські бачу образи намальовані і думаю, що там, всередині, християни живуть, демони ж не можуть із християнами всередині жити, втікають від них і зовні перебувають. А де цих демонських образів нема зовні, то відомо, що вони там усередині живуть з людьми, привласнивши їх собі". Коли ж був Константин на обіді у княжій палаті, мудреці сарацинські казали йому: "Чи бачиш, філософе, дивне це діло, що пророк Магомет приніс нам добре вчення від Бога і навернув багатьох людей. І всі ми тримаємося закону його міцно, нітрохи не відступаючи. Ви ж, християни, закон Христовий тримаєте то так, то инакше, кожен вірить і чинить, як йому подобається. Стільки багато між вами незгідних, тих, що вірою різняться і життям, з них же кожен инакше вірить і вчить й инакше життя встановлює: як же кажуть "ченці" на тих, що чорне носять, — а всі християнами називаються". Відповів блаженний Константин: "Дві речі поклали ви переді мною: про віру християнську в Бога і про закон Христовий, на ділі виконуваний, що не однаково вірять і живуть ті, що називаються християнами. Відповідаю тому спершу про віру. Бог наш — як море, ширини і глибини безмірної, неосяжний розумом людським і невимовний словами людськими, як же про нього святий пророк Ісая говорить: "Про рід Його хто скаже". Так само й наш учитель святий апостол Павло возвав, кажучи: "О глибина багатства і премудрости і розуму Божого, бо незбагненні суди Його і незбагненні шляхи Його". У ті глибини багато хто входить, намагаючись знайти Бога, і ті, що розумом сильні й допомогу самого Господа здобули, щасливо перепливають море Божої неосяжности і знаходять розуму і спасення багатство. А ті, що розумом слабкі й допомоги Божої через гординю свою позбулися, наче в зігнилих кораблях плаваючи, намагаються переплисти безодню ту, але, не можучи, одні топляться, впавши в єресі і блуд, а инші з трудом ледь дихають, недовірою і сумнівом бентежаться. Через те багато (як же ви говорите) християн різняться вірою. Це-бо про віру я сказав. А про діла кажу так: закон Христовий не є иншим, лише той