Євфратій, мати ж Євстафія; вони, очистивши мене святим хрещенням, назвали Мокієм, у благочесті християнському виховали. Священичого сану сподобився я в церкві Христа, Бога мого, і нині вже зблизився до старости". Сказав Максим: "Ким були родичі твої?" Відповів святий: "Батько мій був громадянином великого града Риму, саном воїнським вшанований, мати ж моя була донькою антипата Лампалія". Сказав Максим: "Якщо ти такого чесного роду, як чарам віддався, що благородству такому не личить, і зруйнував великого бога Діонисія і друга царського — антипата Лаодикія — спалив, і змарнував святкові жертви?" Відповів Мокій святий: "Не я, але всесильний мій Бог Господь Ісус Христос бездушного ідола Діонисієвого розбив і ворога свого Лаодикія вогнем гніву свого спалив, я ж зі страхом Владиці своєму всім серцем корюся, ісповідую устами Пресвяте ім'я Його . Максим сказав: "Зупинися в безумстві своєму і йди принеси жертву Аполлонові, щоб погано не вмерти". Мученик мовив: "Погано помру, якщо забуду благодіяння і захист істинного Бога мого і приєднаюся до тих, що не є богами". Тому звелів Максим прив'язати мученика до двох коліс, для мук влаштованих, аби колеса, крутячись, стерли і розшматували його. Святий же, так мучений, казав: "Яка солодка любов до Бога" До ката ж каже: "Виконуй сумлінно волю батька твого диявола, бажаю-бо всіляких мук і смерти за Христа, Бога мого". Тоді, молячись, мовив: "Владико, подателю чистих думок, Помічнику, Захиснику і Визволителю мій, дякую Тобі, що недостойного мене сподобив увійти в подвиг цей і поміг мені на диявола. Ти ж Бог, що тримаєш ум мій, аби не здолали його помисли нечисті, але в Тобі, Творцеві своєму, він нехай насолоджується, бо велике Ім'я Твоє для тих, хто любить Тебе". Коли так молився святий, розламалися колеса — і мученик розв'язався, став здоровим. Дивувалися ж чудові тому всі, що дивилися, а кат сповнився сорому як переможений, і лютував гнівом на мученика, і звелів його вкинути до темниці. Через три дні вивів на позорище, віддав звірам на поїдання — випущено було на нього два леви голодні, рикаючі. І коли наблизилися до мученика, лягли перед ним, наче кланяючись, і обіймали ноги його, і лизали, наче цілуючи. Люди ж, дивлячись, взивали, кажучи: "Хай буде відпущений праведник цей, його ж і звірі шанують, і Бог любить". Тоді Максим-антипат до Филиписія-ігемона у Тракійський град Піринд, що нині Іраклією називається, послав мученика, написавши все, що з ним відбулося. Ігемон той тримав святого в темниці вісім днів і звелів відвести до Візантії, аби там відтяти йому голову. І коли привели мученика на місце страти, звів вгору очі свої, мовив: "Благословен єси, Господи, що створив віки, подвиги святих доводиш до сповнення, прийми в мирі дух мій". І був до нього голос з неба, що говорив: "Радій, добрий подвижнику Мокію, бо переміг відкрито катову силу, прийди й оселися з отцями в Небесному Царстві. Трудився ти у світі, спочинь і возвеселися на небі". І відтяли голову Христовому мученикові. Закінчив свій страдницький подвиг святий Мокій у п'ятий ідос травня, тобто в одинадцятий день, в який же після того благочестивий цар Константин празник йому встановив, збудував церкву в ім'я його і чесні його мощі переніс в неї, і в день пам'яті його зробив оновлення града, його ж в ім'я своє Константинополем назвав. Якщо ж хто вшановує святу пам'ять мученика Христового Мокія, нехай вірить, що має частку з ним у благодаті Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь, слава і поклоніння навіки-віків. Амінь.
У той самий день житіє і труди преподобних отців Методія і Константина, названого Кирилом
У роки царів-іконоборців грецьких Лева Вірменина і після нього Михаїла Травлія, який Балбос називався, тоді і сина Михаїлового Теофіла, був у Солуні, граді Тесалонікійському, муж доброродний і багатий на ім'я Лев, чином воїн, саном сотник, мав дружину Марію. Вони народили цих двох світильників світу і просвітлювачів країв словенських Методія і Константина, названого пізніше у святій схимі Кирилом. Спершу-бо Методій, старший за народженням, віку дійшов і у воїнському полку служив, і цар його знав, і воєводою поставив, і послав у краї, що межували зі слов'янами. Це ж було з Провидіння Божого, аби навчився мови словенської, бо мав їм пізніше учителем духовним і пастирем бути.
Пробув у чині воєводському літ приблизно десять, і тому, що суєту житейську побачив, а також тому, що стомився від гоніння, яке іконоборний цар Теофіл підняв на правовірних, — покинув воєводство і всю красу світу цього, пішов в Олімпійську гору, у чернечий чин постригся і працював для Царя Небесного в ангельському образі, воюючи на невидимих ворогів — злісних духів.
Блаженний же Константин народився після Методія, із пелен показував у собі щось дивне. Коли-бо мати після народження віддала його годувальниці, щоб годувала його грудьми своїми, він ніяк не хотів їсти з чужих грудей, лише із самих матері своєї, — щоб не годувалося чужим молоком дитинча добрих батьків, і дивувалися ті, що народили його. Коли був хлопцем семилітнім і починав навчатися грамоти, сон дивний бачив, розповів його батькові і матері, кажучи: "Воєвода якийсь зібрав усіх дівчат града нашого і сказав до мене: "Вибери собі з них, яку хочеш, у співжиття, хай буде тобі помічниця у всі дні життя твого". Я ж, оглянувши, вибрав одну, гарнішу від усіх, що лицем світилася і всілякими коштовними прикрасами прикрашена була, ім'я ж їй було Софія". Батьки ж про бачене розміркували і зрозуміли, що Софія-дівчина — премудрість Божа — хлопцеві від Бога має датися, раділи духом і навчали його ретельно завжди, не лише читання книг, але й добрих звичаїв богоугодних, наставляючи на премудрість духовну і Соломоновими словами до нього говорячи: "Сину, шануй Бога і зміцнієш, бережи заповіді і будеш жити, і слова [Божі] напиши на скрижалях серця свого. Назви ж премудрість сестрою своєю, а мудрість приятелькою собі зроби", "вона-бо прекрасніша від сонця і від усього на світі".
Навчався ж хлопець книг, перевищував пам'яттю і розумом всіх однолітків своїх і мав любов велику до святого Григорія Богослова, його ж і книги завжди читав і багато з них висловів заучував напам'ять. Написав же й похвалу святому таку: на стіні хрест зобразивши, під хрестом такі написав слова: "О святий Святителю Божий Григорію Богослове! Тілом ти чоловік, життям — ангел, уста-бо твої, як серафими, похвалами Бога прославили, правовірні ж твої учення вселенну просвітили.
