Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова 📚 - Українською

Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Житіє моє" автора Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 75 76 77 ... 279
Перейти на сторінку:
який притлумлює агресію — намагаючись оцінити масштаби його впливу на реальність. Хто ж знав, що мені знадобиться знання білої магії! Але те, що навіть Шерех від мене раптом відв’язався, наводило на погані думки — вплив ритуалу стирав з реальності якийсь дуже важливий її компонент.

— Ви уявляєте, чим це може закінчитися? — Він нервово кліпнув, значить уявляв, — І чому ж ви досі тут?

— А як же місто, люди?

Білий, що з нього візьмеш! В НЗАМПІС поліз, в герої хоче.

— Ви підтвердите мої слова? — Захвилювався Кларенс.

— Користі ніякої не буде, — відмахнувся я, — у нас тільки непрямі докази, статистика, відчуття, а там люди гинуть реально, щодня. В керівництві сидять козли, — тут я чітко уявив собі Сатала, — які не почухаються, поки не стане запізно.

— А як же відповідальність перед суспільством?!

Я закотив очі. Він прямо як маленький!

— Схаменися, чувак! В Редстоні «очистка» трьох столітніх ґоулів просвистіла. Це тобі ні про що не каже?

— Але… Як же ж бути?

Паніку білий піднімав не просто так. Принаймні, для мене найбільш правильним виходом було би хапати Лючика під паху і тікати, але, коли тут бабахне (а що бабахне — до ворожки не ходи), Сатал мене в гівні утопить. Ну і з’явитися на очі родині я більше не зможу. Не так, не так Лючик уявляв собі свого старшого брата!

— Будемо працювати, — я спробував зосередитися. Прийшов, називається, підозру перевірити. — До речі, може, ти і ім’я вбивці знаєш?

— Ні. Це хтось з персоналу інтернату, але після скандалу багато хто звільнився, так що тепер його може тут і не бути.

Чудово! Винуватець вшився геть, а ми будемо за нього розгрібати.

— Пофіг, — я плеснув долонею по коліну, — щит качав потенціали десять років, цього вже не зміниш. Будем провокувати!

— А?

— Ага. Треба витягнути сюди когось з вашої «очистки» і зробити так, щоби вони тут залишитися, з будь-якого приводу. Потім — провести роз’яснювальну роботу з населенням, розставити відвертаючі знаки навколо міста і житлових будівель. Жертв нема уже цілий рік, щит ось-ось розсиплеться, і тоді тут стане гаряче, вся та погань, яку він витісняв звідси десять років, разом шугоне назад.

— Думаєте, пора готувати добровольців?

— Пора було вчора, завтра буде пізно. У вас як з теорією?

Він мовчки виклав на стіл кілька брошурок. Я погортав одну — типографія Бухти Транка. Дім, милий дім!

— Підходить. Придумайте привід, якщо треба — брешіть, влаштовуйте містифікації, імпровізуйте — ви же маг, в кінці кінців. Своєму керівництву я телеграфую, але поки вони там будуть домовлятися… Словом, порятунок утопаючих — справа рук самих утопаючих.

На тому і розпрощалися.

В пансіон я повертався в стані тихого очманіння. У відпустку, називається, поїхав! З усіх можливих варіантів вибрав найбільш гівняне містечко. Не було би зі мною двох невгамовних білих, так і завис би тут, як муха в меді. Цікаво буде розпитати, хто порадив Джо відправити сюди сина.

Едан Сатал потерпав від похмілля після довгих свят, причому, потерпати він вибрав на роботі, від чого в Бера виникла підозра, що старший координатор боїться когось налякати.

— Бу?

Паровоз подивився в запухлі очі начальника і вирішив, що вітатися так, як треба би за статутом, в даній ситуації буде відвертим знущанням.

— Телеграма з Михандрова.

Сатал пробіг папірчика одним оком і з огидою відштовхнув геть:

— Теж мені, новина!..

Капітан був трохи здивований:

— Магічний феномен такого масштабу — досить тривожна ознака. Потенційно він може спровокувати концентрований прорив потойбічної енергії…

Координатор навпомацки знайшов на столі кухлик з якоюсь каламутною бурдою (Бер не дуже добре знався на зіллях) і зробив кілька великих ковтків. Йому трохи полегшало.

— У Акселя таких повідомлень повний стіл, Округ Артрома взагалі таким славиться. Половина цього всього — артефакти погодної ворожби, ще частина — древня нерозпізнана фігня (блукаюча біла магія — просто песець що таке). Там же Білий Халак стояв! Скажи цьому — хай копає глибше, Акселю треба конкретики, він попросив вирішити проблему, а не повідомити про неї.

Гримати дверима Паровоз не став (надто дрібничково), чіплятися до співробітника у відрядженні з цінними вказівками — теж (сам не маленький), а от копію телеграми в Артром відправив, так, на всякий випадок. Хай знають, що повідомлення ідуть не лише до них. У капітана була теорія, що потойбічним силам плювати на наявність чи відсутність доказів. Минулого року кількість зареєстрованих феноменів тільки в Редстоні виросла на триста відсотків (це не дивлячись на всі периметри і Знаки), і Бер не хотів би бути тим, хто знав, що катастрофа насувається, але нічого не зробив.

Глава 31

Від таких поворотів долі навіть чорному може стати незатишно, а при думці про закляття, яке нависло над Михандровом, вся шкіра в мене починала свербіти, як від кропиви. При рюкзак я мало не забув, шкари свого розміру роздобув чудом, при цьому, в наявності були лише осоружного яскраво-оранжевого кольору. Довелося зробити вигляд, що так і треба, і купити майку того ж кольору. Став схожим на семафор.

Ще раз обдумав можливість втекти, але Лючика довелося би волокти силою, оточення могло би таку поведінку неправильно інтерпретувати. Та і де може бути безпечніше, ніж поряд з чорним магом? А на бойову варту поставимо пса-зомбі, буде маніякові сюрприз.

Ввечері в пансіоні я намагався спакувати в рюкзак речей на трьох людей, шкарпетки, ковдру і похідний набір екзорциста (тепер без нього — нікуди), плюс — каністру питної води. Лаявся тихо, але страшно. А ще буде намет…. Хоча, ні, від нього спробую відмазатися, скажу, що відчуття будуть не ті. Небо, зірки, романтика!.. Ідея походу уже не здавалося такою блискучою, але відступати було пізно, до того ж, мені життєво необхідно знайти трохи вільного часу, а де його знайти іншими способами, я собі не уявляв. На крайній випадок взяв дядькову вервечку з парою учнівських проклять.

Так і пішли: я, весь з себе мудрий і завбачливий, з бамбуковою ручкою від швабри (типу, ціпок, ага), і двоє білих, які умудрялися на ходу підстрибувати від перезбудження. Ну, довго не підстрибуватимуть…

Скажу чесно, маршрутів я не планував. Навіщо? Судячи з картою лейтенанта Кларенса, місцевість у всі боки від озера була абсолютно однаковою: пагорби, а за ними степ, і так на сім днів дороги у всі боки. Ми вибралися за територію інтернату через повалену секцію огорожі (а по ній же повинен був проходити захисний периметр) і пішли, витримуючи загальний напрямок на захід. Зовнішній вигляд рослинності мінявся швидко і сильно: замість соковитої зелені парку нас обступили хащі зсохлої до коріння трави і бур’янів. Змінився запах, навіть відчуття доторку повітря до шкіри. Дикість ландшафту

1 ... 75 76 77 ... 279
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова» жанру - 💛 Фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"