Читати книгу - "TÜK, Арт Антонян"

до мікроскопа, точніше — до скла, на якому лежав шматочок шкіри. Картинка на екрані змінилася. До цього ідеально пласка поверхня скипіла, встала дибки, на ній наросли гірські піки. А овали чудесним чином змінили форму, перетворившись на звивистих змійок з бахромою по боках. Змінилася і їхня колірна гама. Напівпрозорі об’єкти забарвилися в загрозливо червоний відтінок, який місцями переходив у помаранчевий, сліпучо-жовтий і, нарешті, пекучо-білий, як розпечений до межі метал.

— Що відбувається? — здивувався Вінсент?

— Навіть мікроскопічна частинка її тіла має свідомість. Вона трансформується, лишень я вдаю, що збираюся доторкнутися. Реакція не завжди однакова, точніше, майже ніколи не схожа на попередню. Дивись.

Джо знову наблизив указівний палець до скельця. На екрані закипіла чорна піниста субстанція. З тріщини в центрі вилетіла цівка диму і витекла рідина, схожа на лаву. Щойно Амаре прибрав руку, поверхня знову стала рівною, зеленою, з акуратними рядами напівпрозорих овалів з вусиками, що передавали один одному світлові імпульси.

— Хм, — задумався робогуманоїд, — це підтверджує мою здогадку. Шипи… будь-яка частина тіла здатна приймати й передавати інформацію.

— Саме так! Тому ти й відчув зв’язок, коли шип наблизився до твого мозкового центру, — Джо знову збільшив на екрані мікроскопа зображення овалу. — А це — не що інше, як üта! — переможним голосом промовив учений.

— Не може бути, — засумнівався Вінсент. — Микола Содрогалов всього два рази згадав їх у своїх недавніх інтерв’ю. І то між іншим. Вчений говорив так, ніби вони ще на стадії ідеї, до реалізації якої як мінімум десяток років…

— Брехня, суцільна брехня, — Джо відпив щось зі срібної фляжки, явно міцне, і продовжив: — Упевнений, це üти. Геніальний сучий син, цього у нього не відібрати. Він створив досконалу одиницю мислеформи: ОШІ — органічний штучний інтелект. Познайомся: можна сказати, вона, — Джо показав пальцем на Äфродіту, — твоя сестра. Але дивина в тому, що вона і моя сестра теж. Ця машина перевершує нас обох.

— Мені потрібно проаналізувати дані, — якось зовсім не по-людськи промимрив робогуманоїд, залишаючи лабораторію. — І підлатати себе.

— Стривай, — на Джо зійшло чергове осяяння. — Ще хвилину. Підійди, спробуй ти, — вчений показав на мікроскоп.

Вінсент торкнувся пальцем скла зі шматочком шкіри Äфродіти. На екрані нічого не змінилося — ніякої реакції.

— Цього слід було очікувати, — все ж дещо розчаровано промовив Вінсент. — Її тканини не будуть реагувати на мене. Я для неї неживий об’єкт.

— Хм, — задумався Джо, — побачиш Джаззі, попроси її зазирнути в лабораторію. Добре?

Джаззі застала Амаре за переглядом фотографій. На одному з моніторів красувалися пружні форми якоїсь блондинки.

— Ти покликав мене, щоб я допомогла тобі вибрати, з ким скоротати цю нічку? Пропоную ось цю дамочку, — співачка кивнула на сусідній монітор з Äфродітою.

— Ох, не треба про наболіле, — з драматичною серйозністю відповів Джо. — У наш час навряд можливо знайти підхожу супутницю серед öсобин. Дивно, але вони все менше і менше користуються ґаджетами…

— Тому що ґаджети все більше і більше користуються ними, — відрізала Джаззі. — І не тільки вони. Навіщо кликав?

— У мене є одна думка. Треба би перевірити, — Джо підійшов до мікроскопа. — Я хочу, щоб ти подумала про Äфродіту. Подумай про неї і торкнися ось цього скла, тільки акуратно. Картинка на моніторі незначно змінилася. Лише невелика хвиля сколихнула зелену поверхню. Тканина засвітилася яскравіше завдяки посиленню розрядів, що бігли по вусиках. Але активізація була малопомітною.

— І що відбувається?

Джо показав співачці, як зразок шкіри реагує на його наближення. На цей раз üти перетворилися на заледенілу поверхню, схожу на віконні візерунки в морозну пору.

— І ніякої реакції на Вінсента.

— Але Вінсент робот.

— Ага, а ось ти — людина. І теж майже нуль на масу. Думаю, це страх, — дійшов висновку Джо.

— Страх?

— Саме так! Простий тваринний страх. Я страшенно боюся машину правосуддя. Від однієї думки волосся дибки. Ти, хоч і підпадаєш під її вплив, все ж не настільки боїшся. А Вінсент взагалі вважає, що практично невразливий.

— Джо, в день моєї страти, що не відбулася… Я думала, що дуба вріжу. А ти кажеш: не боюся.

— Не дивлячись на це, ти не дозволила собі впасти в паніку. Ймовірно, сильний викид адреналіну… Розумієш, ми — тварини. Згадай, як собаки, справжні собаки реагували на того, хто їх боявся, і тих, хто не мав страху. На перших часом кидалися навіть спокійні пси. А безстрашну людину собака, найімовірніше, атакувати не наважиться. Розумію, примітивно, але приблизно так, думаю, і функціонують Äфродіти. Телебачення створило образ нещадної, зловісної, всезнаючої, непереможної машини правосуддя. Вона — частина закону, а значить — частина Üмперії, уособлення нашої держави, практично правиця Великого Вождя. А що таке öсобина? Жалюгідний, вічно знедолений, заляканий непотріб з промитими мізками, що плазує, схиляється перед владними, сильними світу цього. Всі поголовно нажахані Äфродітою. До того ж, машину правосуддя завжди супроводжують зелені чоловічки. Так… — Джо поправив окуляри на переніссі. — Покарання для жертви залежить від ступеня страху. Це боротьба не стільки з нею, — Джо подивився на Äфродіту, — скільки з самим собою.

Епізод 22 Публічна стіна

Речі бувають злом і добром тільки стосовно задоволення і страждання. Злом ми називаємо те, що здатне викликати або збільшити наше задоволення. Добром — те, що здатне спричинити або збільшити будь-яке страждання.

Джон Лок — філософ

— Скасували обов’язкові патріотичні дифірамби. Більше не потрібно демонстративно вдаватися до üГордості. Ти маєш зайві двадцять хвилин на збори. Або на прогулянку перед роботою, — Дамблдор підбадьорив Давида. — А ще сьогодні четвер. Останній робочий день.

— Так, так, — змиваючи з волосся шампунь, відповів Давид, — я радий далі нема куди.

Відтоді як Давид залишився один — без Ясмін, без друзів з руху опору, без улюбленої роботи, — він