Читати книгу - "TÜK, Арт Антонян"

— Мда, складно уявити її з дитинкою біля грудей, — Джаззі глибоко затягнулася. — Коли ви розбудите її?

— Я тебе покличу. Залишишся в сховищі?

— Так, я більше не повернуся туди, — показала пальцем наверх. — Тільки у справах. А так буду завжди тут, — вона потягнулася до губ Вінсента.

О 23:00 Äфродіту привели до тями рівно настільки, щоб вона прокинулася і могла говорити. Певна доза заспокійливого безперервно надходила в її кров, що не давало їй радикально змінювати форму тіла. Тепер більш активно мінився колір шкіри, невеликі шматки якої рухалися, як пазл, убік, потім знову поверталися на місце.

Джаззі спостерігала за пробудженням машини правосуддя по моніторах разом із Джо. Вінсент сидів на стільці віддалік від Äфродіти.

— Öсобино, — промовила машина правосуддя, — тебе звинувачують в екстремізмі, прагненні нашкодити Великому Вождю, чиненні опору правоохоронцям, викраденні машини правосуддя. Я засуджую тебе до ліквідації шляхом народного гніву. Öсобино, у тебе є право сказати останнє слово, — обличчя Äфродіти видало цілу низку швидко змінюваних виразів.

— Ти не пам’ятаєш мене? — запитав Вінсент. — Я не біологічна öсобина. Тобі не вдасться засудити мене або нашкодити. На мене не діють твої чари. Розумієш?

Джаззі вдивлялася в обличчя Äфродіти, намагаючись вловити найменший рух м’язів, мімічні зморшки. Машина правосуддя ні слова не промовила у відповідь на слова роб- Öсобини.

— Джо, — звернувся Вінсент до вченого, — зменш дозу. Потрібно довести її до максимально нормального стану.

— Занадто небезпечно. Поки не знайдемо інший ефективний спосіб контролювати її, зменшувати дозу не будемо. Не забувай, вона в сховищі. Якщо вирветься, нам кришка.

Вінсент розчаровано змахнув руками.

— Äфродіто, ти чуєш мене? — Вінсент підійшов до неї впритул.

— Це небезпечно, — Джаззі вибігла з лабораторії, прямуючи до Вінсента.

— Ти мене чуєш? — робогуманоїд схилився над машиною правосуддя.

Джаззі вбігла всередину в той момент, коли Вінсент доторкнувся до Äфродіти. Машина правосуддя раптово випустила гострі півметрові шипи, проколовши ними руки й груди Вінсента. Один шип уп’явся трохи нижче підборіддя робÖсобини.

— Вінсенте, ти чуєш мене? — Джаззі не наважувалася підійти дуже близько.

— Вона застала мене зненацька, — з досадою промовив робогуманоїд, звільняючи руки. Потім висмикнув з себе інші шипи.

— Давайте вб’ємо її зараз, поки вона не наробила лиха! — Джаззі кортіло розправитися з небезпечною, незрозумілою істотою.

Вінсент вивів співачку в коридор. Вони повернулися до Джо. Амаре оглянув отвори в корпусі робогуманоїда:

— Як ти почуваєшся? — вчений схвильовано обмацував уражені Äфродітою місця.

— Заспокойтеся, нічого серйозного вона не зачепила. Я просто не очікував, ось і все, — всміхнувся Вінсент. — Все це, — він показав на дірки в тілі, — підлатаємо. А ось Äфродіта… — він підійшов до монітора, на якому машина правосуддя набувала своєї звичайної форми, шипи майже втягнулися.

— Що «Äфродіта»? — запитала Джаззі.

— Її шип, який пробив підборіддя, — Вінсент прикрив пальцями отвір, — потрапив занадто близько до центру збору та зберігання інформації.

— Ти пошкоджений? — стривожилася Джаззі.

— Ні, зі мною все гаразд. Навіть якби вона пробила голову наскрізь, зачепивши головний мозок, зі мною нічого не сталося б. У робÖсобин є ще черевний мозок — резервна копія поточної свідомості та осередок із «зародками» ШІ. Цей мозковий центр надійно захищений металевими пластинами, які не так легко прострелити навіть, не те що пробити. Але між нами…

— Що «між вами»? — ще більше занервувала Джаззі.

— Між нами проскочила… іскра, — закінчив фразу Вінсент.

— Не розумію, — Джо перевів погляд з монітора на робогуманоїда.

— Складно пояснити. Ми немов з’єдналися. Наші свідомості. Я щось відчув. Можливо, вона все-таки більше машина, ніж ми припускаємо. Потрібно під’єднати мене до неї.

— Це безумство, — запротестувала Джаззі. — Що, коли вона тебе підсмажить?

— Джаззі, довірся мені, — Вінсент з надією подивився на співачку.

— Нізащо! — категорично відрізала вона.

— Пробач, кохана, я зроблю те, що вважаю правильним, — Вінсент повернувся до монітора. — Упевнений, якщо не відразу, то потім ти мене зрозумієш. Це для нашого ж загального блага.

Джаззі невдоволено фиркнула і кулею вилетіла з лабораторії.

— Вітаю з першою сваркою! — усміхнувся Джо. — Це нормально, повір. Вона швидко відійде, я її знаю, — він приязно поплескав Вінсента по плечі.

Джо ввів Äфродіту в стан повного спокою, збільшивши дозу заспокійливого препарату за допомогою дистанційного управління крапельницею.

— Хочу, щоб ти глянув на дещо, — Джо підвів Вінсента до мікроскопа.

Вчений вивів картинку на монітор: рівні ряди ідентичних напівпрозорих овалів на зеленому тлі. Усередині кожного було ядро, що переливалося всілякими відтінками. Від овалу до овалу виходило по кілька вусиків, якими вони об’єднувалися в густу мережу. Нею з неймовірною швидкістю пробігали світлові хвилі — імпульси. Вінсента заворожила картинка.

— Що це? — запитав він.

— Маленький шматочок її шкіри, — пояснив Джо.

— Неймовірно. Вона досконала!

— Добре, що Джаззі пішла. Тобі було б непереливки, — засміявся Амаре. — Але я з тобою абсолютно згоден, — Джо збільшив один з овалів до максимального розміру. — Тобі це нічого не нагадує?

— Наштовхує на думку про нейрони головного мозку й одночасно про те, як працює моя свідомість — штучний інтелект. Як це можливо? Вона не просто модифікована. Вона… сплав мене і тебе?

— Правильно підмічено, Вінсенте. Тому і тобі, роболюдині, і мені… біолюдині вона здається досконалою. Схоже, її тіло — не просто матеріальна оболонка. Воно і є її свідомістю, суттю, єством, так би мовити. Ідеальна гармонія матеріального і духовного, якщо подібним чином можна схарактеризувати безжальну машину правосуддя. Але я скажу ще більше. А краще спочатку покажу.

Джо підніс палець