Читати книгу - "TÜK, Арт Антонян"

— Атака на «Цвіркун». Дихання Макса почастішало.

— Поясни.

Давид нічого не приховав, детально розповівши про стосунки з Ясмін, включно з їхньою останньою розмовою в туалеті під час нападу на бар.

— Тому вони вбили і її, — у Давида тремтіли руки. — Через мене загинули люди.

Зупинивши üМобіль, Максим вдарив кулаком по панелі керування. На кісточках проступили криваві сліди.

— Я сказав тобі не плутатися з нею!

— Я думав…

— Забирайся, — процідив крізь зуби Максим. Давид не зрушив з місця.

— Забирайся! І забудь про рух! — відрубав Макс.

Двері відчинилися. Давид кивнув і мовчки вийшов із машини. Він ішов напівпорожніми вулицями, ховаючи обличчя від випадкових перехожих. Промені фар автомобілів, що проїжджали повз, мигцем вихоплювали його лице з темряви. На щоках блищали вологі смужки. Він втратив усіх і все. І в цьому — його вина.

— Вінсенте, ти впевнений? — Джаззі нервово постукувала пальцями по столу.

— На всі сто, — заспокоював співачку робогуманоїд. — Тільки уяви, скільки всього ми дізнаємося. Äфродіти — не машини, як стверджує влада. Їм необхідно, щоб öсобини впадали в панічний страх при вигляді судді. Але чи бездушні Äфродіти? Я повинен продовжити спостереження. Джо допомагає з дослідженням. Але він людина, його вивертає, щойно він наближається на відстань десяти метрів. Мені, роботу, нічого не загрожує.

— Я піду з тобою, — не вгамовувалася співачка.

— Про це навіть ітися не може! Я не дозволю, щоб з тобою щось трапилося. Тим більше, враховуючи твій минулий досвід…

— Саме тому! Я вже зустрічалася з Äфродітою віч-на-віч. І, як бачиш, вистояла, — вона підняла обрубок руки вгору. — Я повинна раз і назавжди подолати, внутрішньо пропрацювати те, що трапилося. Інакше нічні жахіття ніколи не припиняться.

— Гаразд, — погодився Вінсент.

Вони підійшли до дверей з написом «Стороннім вхід суворо заборонено». Вінсент постукав.

— Так, заходьте, — відгукнувся Джо Амаре.

— Я не один. Джаззі воліє допомогти.

— Прекрасно, друзі. Заходьте, — зрадів учений.

Джо сидів біля моніторів, які з трьох різних ракурсів показували машину правосуддя. Äфродіту знерухомили подібною до гамівної сорочкою і зафіксували ременями по всьому тілу, прив’язавши до металевого ліжка в найвіддаленішій кімнаті. Джаззі зачаровано розглядала її волосся. Локони плавно ковзали в повітрі, наче під водою, прикриваючи обличчя машини правосуддя.

— Що ви з нею зробили? — запитала Джаззі.

— Вінсент установив крапельницю, — Джо кивнув у бік робогуманоїда. — Вона жива істота, і на неї діють заспокійливі. Набагато більша доза. Щойно ми її вирубуємо, її сила слабшає. Мене майже не нудить, я навіть до дверей один раз дійшов. Але зайти так і не наважився, — зізнався Джо. — Доводиться триматися на відстані.

— Зараз вона спить. Ми починаємо експерименти вночі, коли в сховищі менше людей, — додав Вінсент.

Джаззі вивчала монітор з життєвими показниками. Три пульсуючі смужки бігли по екрані. Серцевий ритм Äфродіти нагадував нотний стан.

— Удари, вони не збігаються, — помітила співачка.

— Так, у нашої дамочки три серця, і всі б’ються по черзі. Але тільки в стані глибокого спокою, — зазначив Джо. — Лише почне прокидатися, вони синхронізуються. І будуть скорочуватися одночасно. Вона унікальна. Нічого подібного я не бачив, — Джо знову втупився в екран. — Прекрасна, ідеальна істота.

Джаззі потягнула Вінсента за руку. Вони вийшли в коридор. Співачка без зволікання попрямувала до Äфродіти.

— Стривай, — Вінсент спробував зупинити її.

— Немає сенсу тягнути.

Джаззі впевнено пройшла до кінця коридору, повернула направо. Смикнула за дверну ручку — замкнено.

— Точно? Ти добре подумала? — перепитав Вінсент.

— Відчиняй.

Вони увійшли. Джаззі ніби знову опинилася в гримерці того нещасливого дня. Співачка, глибоко вдихнувши, зробила ще кілька кроків до Äфродіти. Машина правосуддя досі лежала без ознак свідомості, лише волосся продовжувало повзати по повітрю. Їх розділяла скляна стіна. Дихання Джаззі прискорилося. Вінсент уважно спостерігав за коханою, готовий у будь-який момент підхопити її й винести з кімнати.

— Не думала, що коли-небудь буду ось так, майже спокійно, стояти й дивитися на Äфродіту, — Джаззі підійшла впритул до скла.

Волосся машини правосуддя раптом розсипалося в сторони, розкривши її обличчя, зафіксоване ременями на підборідді та на лобі. Джаззі позадкувала до Вінсента.

— Не бійся, її серця продовжують скорочуватися окремо.

Вона глибоко уві сні, — робогуманоїд заспокоїв Джаззі.

Ніжно-рожеві, в міру припухлі губи. Складалося враження, що Äфродіта злегка усміхається. Ідеальної форми ніс. Замість очей акуратні западини. Колір шкіри неоднорідний і постійно мінливий — від натурального тілесного до ніжно-блакитного, іноді навіть із вкрапленнями фіолетового та отруйно-жовтих плям.

— Йдемо, для першого разу досить, — зажадав Вінсент.

— Так, — прошепотіла однорука співачка.

Вони вийшли на платформу. Сіли, звісивши ноги над іржавими рейками метро. Джаззі закурила.

— Я розмовляв з нею, — поділився Вінсент.

— Так? І як тобі співрозмовниця?

— Ну, — робогуманоїд замислився, підбираючи слова, — не дуже схоже на спілкування. Вона зачитала мені кілька статей з Кодексу, звинувачуючи в різних порушеннях, а потім ніби зависла.

— Чому?

— Думаю, відчула, що я не живий організм.

— Вона, значить, жива, — Джаззі струсила попіл. — Звідки? Звідки вони взялися? Складно повірити, що її створила людина.

— ДНК у неї людська. Модифікована, правда. Джо каже, що Äфродіта — мутант. І так, штучно виведений.

— Ти хочеш сказати, десь є лабораторія з виробництва машин правосуддя? Хоча, судячи з кількості, має бути як мінімум з десяток фабрик по всій Üмперії.

— Ми виявили GPS-маячок під шкірою за вухом. Хотіли подивитися карту її переміщень. Але зчитати дані не вдалося. Маячок вийшов з ладу від удару електрошокером. Це на краще, звичайно. Інакше нас виявили б стражі, — Вінсент постукав кулаком по мармуровому покриттю платформи,