Читати книгу - "TÜK, Арт Антонян"

з коридору з тілами та кривавими бризками на стінах. — Усіх безпосередніх виконавців теракту затримали доблесні воїни спеціального зеленого підрозділу. Äфродіти були безапеляційні, — ньÜзрум показав кілька членів руху опору. — Машини правосуддя на місці стратили сердечників. Справедливість затріумфувала. Über! Інтерактивне крісло підлетіло впритул до üСкріна, в подробицях показуючи, як Äфродіти гострими лезами перерізають горлянки соратникам Давида. Зазвучав голос ведучого екстреного випуску новин:

— Über! На зв’язку зі студією наш кореспондент Оксана Скабейкіна, яка перебуває на місці трагедії. Оксано, вітаю тебе. Яка обстановка зараз, що відбувається? Über!

— Über! Я в коридорі біля входу в залу ресторану, де вчора ввечері прогримів вибух, — металевий голос Скабейкіної гавкітливою інтонацією нещадно забив по барабанних перетинках Давида; робопес Ікло жалібно заскавучав і побіг геть від дверей ньÜзруму. — Видовище не для людей зі слабкими нервами. З приміщення досі виносять рештки мирних öсобин, життя яких нахабним, нещадним чином відібрали сердечники. Über!

— Über! Оксано, яка мета так званих сердечників? Über!

— Über! По-перше, необхідно пам’ятати, що вони хворі. Пандемія знову вдарила по Üмперії. Зараз украй важливо бути спостережливим щодо свого оточення. Якщо ж говорити більш конкретно, то спецслужби називають головним мотивом терористичного угруповання залякування. Залякування не тільки üПопуляції, а й самих спецслужб. Про це ще не говорили в новинах, я буду першою, хто повідомить. — По губах Скабейкіної пробігла ледь помітна задоволена посмішка. — Під час атаки сердечники вбили не тільки звичайних відвідувачів, а й стратили агента Üмперської Служби Національної Безпеки. Вона працювала під прикриттям. — На Екрані бліде обличчя Ясмін; крупним планом — засохла цівка крові в куточку рота. — Сердечники боягузливо вистрілили їй у спину. Ясмін Корхонен знайшли в туалеті. У тілі агента нарахували цілих сімнадцять кульових отворів…

Із грудей Давида вирвався крик. Дамблдор деактивував ньÜзрум.

— Давиде, мені дуже шкода, — тихим голосом сказав ШІ житла. У відповідь почулися судомні схлипування.

Казимир Северинович Малевич.

Епізод 21 Публічна стіна

Зло є вічною, вищою метою нашого життя. Як би ми не розуміли зло, життя наше — не що інше, як прагнення до зла.

Лев Толстой — письменник, мислитель

Перш ніж запустити конвеєр, до робочих, що зібралися біля входу в цех № 31, вийшли начальник і його заступники. — Über! Доброго ранку! Хочу висловити глибоку пошану і вдячність вам за роботу, — начальник скупо поаплодував, плеснувши два рази, більше для привертання уваги. — Ми також працюємо практично пліч-о-пліч з вами, але на верхніх поверхах. Однак зараз про інше. Тільки-но надійшло розпорядження. Згідно з новими правилами, відтепер бути на заводі ви зобов’язані за двадцять хвилин до початку робочого дня. На зборах, подібних до цих, необхідно демонстративно вдаватися до üГордості. Не будемо відкладати, конвеєр чекає, — начальник поклав праву руку на згасле серце. — Я пишаюся нашою країною тому, що вона побудувала цей завод та дає всім нам шанс докластися і своєю лептою до її розвитку й добробуту. Über!

— Über! Я пишаюся Üмперією тому, що вона найсильніша на планеті. Über! — несподівано високим голосом пискнув перший заступник начальника цеху.

— Über! Я пишаюся Üмперією, оскільки у нас найкрасивіші й найбагатші землі. Über! — прохрипів другий заступник.

— Über! Я пишаюся Üмперією тому, що нею править überвеликий лідер світу — наш найулюбленіший üмператор. Über! — гордо сказав робочий, що стояв поруч із заступником. Так за годинниковою стрілкою кожен чимось погордився — демонстративно вдався до üГордості. Давид не приховував байдужості до того, що відбувалося. Він бажав швидше стати до конвеєра і працювати, працювати, працювати, аби не думати, не пам’ятати, не відчувати. Колега праворуч штовхнув Давида в бік.

— Über! Я пишаюся Üмперією тому, що вона… вона моя Батьківщина. Über! — промовив він.

— Über! Я пишаюся Üмперією тому, що ми рятуємо жителів нейтральних територій і навіть багатьох унасіонців. Über! Давида душив клубок у горлі. По конвеєру під’їжджали üСкрін за üСкріном. Давид вдихав у них життя. Він, змертвілий всередині, оживляв Екрани, призначені для üмбування його народу. Екрани, що назавжди відібрали у нього найдорожчих, найближчих людей.

«Скоро ти поплатишся, — подумав Давид, — а зараз я буду просто працювати, просто працювати», — збоку здавалося, що замість öсобини на його місці функціонує робот — настільки точними й одноманітними були його рухи.

В їдальні пахло кашею та рибними котлетами. У тарілку ляпнули чимось обвітреним. Давид поклав тацю на столик. Пролунав сигнал. Усі встали й хором вимовили:

— Über! Спасибі партії! Спасибі Великому Вождю! Спасибі Üмперії! Über! — тільки після цього можна було взятися до обіду.

Друга половина дня тривала нескінченно. Коли настав час зупиняти конвеєр, ожили гучномовці. Хрипким голосом другого заступника вони повідомили про те, що зірка на даху цеху не запалала. Давид якоюсь мірою навіть зрадів. Він боявся залишитися сам на сам з нестерпно важкими думками. Давид продовжував працювати, мов заведений. Через півтори години динаміки цеху № 31 повідомили про зірку, що засяяла. Давид увійшов на КПП. Біля турнікета його зупинив охоронець.

— Über! Правила. Über! — скомандував високий страж зі зброєю.

— Über! Правила? Über! — розгублено перепитав Давид. Охоронець показав на üСкрін, що нагадував про нововведення. Йдучи в кінці робочого дня, кожен робочий зобов’язаний подивитися рівно в камеру і вимовити:

— Über! Я в неоплатному боргу перед державою і партією. Über! — прочитав Давид з Екрана, після чого йому дозволили вийти на свободу.

Він брів уздовж дороги. Зупинився прикурити цигарку.

Поруч заверещав гальмами üМобіль.

— Über! Давиде. Über! — всередині сидів Макс. — Радий, що ти не постраждав, — сказав він, коли двері зачинилися.

— Я думав, що збожеволію, — Давид обійняв Максима. –

Боявся дзвонити, йти в сховище…

— Ти правильно зробив. Потрібно залягти на дно. Ми втратили 28 соратників. Стратили на місці.

— Бачив у новинах, — важко зітхнув Давид. — Максе, мені потрібно тобі дещо сказати… Це через мене…