Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь"

маєтки покинуті, управляються абияк, податки сплачуються з кожним роком важче, так мені з радістю відступить їх кожен, вже тому тільки, щоб не платити за них подушного, може, іншим разом так трапиться, що з декого і я ще загребу за це копійку. Звичайно, важко, клопітно, страшно, щоб якось ще не дісталося, щоб не вивести з цього історії. Ну, та дано ж людині на щось розум. А головне, те добре, що справа здасться всім неймовірною, ніхто не повірить. Правда, без землі не можна ні купити, ні заставити. Так я ж куплю на вивід: тепер землі в Таврійській і Херсонській губерніях віддаються дурно, тільки заселяй. Туди я їх усіх і переселю! В Херсонську їх! Хай собі там живуть! А переселення можна зробити законним способом, як слід, по судах. Якщо захочуть освідчити селян: будь ласка, я й тут не від того, чому ж ні? Я подам і свідоцтво з власноручним підписом капітана-справника. Село можна назвати Чичикова слобідка або від імені, даного на хрестьбинах — сільце Павловське». І ось таким чином склався в голові нашого героя цей чудний сюжет, за який, не знаю, чи будуть вдячні йому читачі, а вже який вдячний йому автор, так і висловити важко. Бо хоч що казати, а коли б не спала в голову Чичикова ця думка, не з’явилася б на світ ця поема.

Перехрестившись російським звичаєм, приступив він до виконання. Під виглядом обрання місця для мешкання й під іншими приводами розпочав він заглядати в ті й ті закутки нашої держави, й переважно в ті, що найбільше постраждали від нещасних випадків, неврожаїв, смертностей і іншого, і іншого, — одно слово, де б можна зручніше й дешевше накупити потрібного народу. Він не звертався навмання до всякого поміщика, але обирав людину більше до свого смаку або таких, з якими можна було б з меншими труднощами робити такі угоди, намагаючись попереду познайомитися, прихилити до себе, щоб, коли можна, більше дружбою, а не купівлею придбати мужиків. Отже, читачі не повинні обурюватись на автора, коли особи, що досі з’являлися, не припали їм до смаку; це вина Чичикова, тут він цілковитий хазяїн, і куди він надумає, туди й ми мусимо плентатись. З нашого боку, коли дійсно впаде обвинувачення за блідість і непоказність осіб та характерів, скажемо тільки те, що ніколи на початку не видно всієї широкої течії і обсягу справи. В’їзд до якого б не було міста, хоч навіть до столиці, завжди якось блідий; спочатку все сіре й одноманітне; тягнуться безконечні заводи та фабрики, закурені димом, потім уже виглянуть роги шестиповерхових будинків, магазини, вивіски, величезні перспективи вулиць, усі в дзвіницях, колонах, статуях, баштах, з міським блиском, шумом, громом і всім, що на диво витворила рука й думка людини. Як сталися перші покупки, читач уже бачив; як піде справа далі, які будуть удачі й невдачі героєві, як доведеться розв’язати й перемогти йому ще важчі перешкоди, як постануть колосальні образи, як зрушаться таємні важелі широкої повісті, розступиться далеко її обрій, і вся вона набуде величавої ліричної течії — те побачите потім. Ще велику дорогу має відбути весь похідний екіпаж, що складається з пана середніх літ, брички, якою їздять нежонаті, лакея Петрушки, кучера Селіфана і тройки коней уже відомих поіменно від Засідателя до падлюки чубарого.

Отже, ось увесь наявний герой наш, який він є! Але вимагатимуть, може, остаточного визначення однією рисою: хто ж він відносно якостей моральних? Що він не герой, сповнений досконалостей і чеснот, це видно. Хто ж він? Виходить, негідник? Чому ж негідник, навіщо ж бути такому суворому до інших? Тепер у нас негідників не буває, є люди добромисні, приємні, а таких, які б на всезагальну ганьбу виставили свою фізіономію під прилюдний ляпас, знайдеться хіба що яких два-три чоловіка, та й ті вже говорять тепер про чесноту. Найсправедливіше назвати його: хазяїн, набувач. Набування всьому вина: через нього виникли справи, яким світ дає назву не дуже чистих. Правда, у такому характері є вже щось відразне, і той самий читач, що на життьовому своєму шляху дружитиме з такою людиною, водитиме з нею хліб-сіль і збуватиме приємно час, почне дивитися на неї скоса, коли вона опиниться героєм драми або поеми. Але мудрий той, хто не гребує ніяким характером, але, втупивши в нього допитливий погляд, розвідує його до первопочаткових причин. Швидко все перетворюється в людині: не зоглянешся, як уже виріс усередині страшний червак, що самовладно обернув до себе всі життьові соки. І не раз не тільки велика пристрасть, але нікчемна хіть до чогось дрібного, розросталася в народженому на кращі подвиги, примушуючи його забувати великі й святі обов’язки і в нікчемних брязкотельцях убачати велике й святе. Незчисленні, як морські піски, людські пристрасті, і всі несхожі одна на одну, і всі вони, низькі й прекрасні, спочатку покірні людині й потім уже стають страшними владарями її. Блаженний, хто обрав собі з усіх найпрекраснішу пристрасть; росте й десятириться щогодини й хвилини незмірне його блаженство, і входить він глибше і глибше у безконечний рай своєї душі. Але є пристрасті, яких обрання не від людини. Вже народилися вони з нею у хвилину народження її на світ, і не дано їй сил ухилитися від них. Вищими приділеннями вони ведуться, і є в них вічно покличне, непогамовне на все життя. Земне велике поприще судилося відбути їм, байдуже, чи в похмурому образі, чи пролинувши світлим явищем, яким зрадіє світ, — однаково викликані вони для незнаного людиною блага. І, може, в цьому самому Чичикові пристрасть, що пориває його, уже не від нього, і в холодному його існуванні закладено, що потім повергне в прах і на коліна людину перед мудрістю небес. І ще таємниця, чому постав цей образ для поеми, що нині з’являється на світ.

Але не те тяжко, що будуть незадоволені героєм; тяжко те, що жива в душі непоборна впевненість, що тим самим героєм, тим самим Чичиковим були б задоволені читачі. Не зазирни автор глибше йому в душу, не зворухни на дні її того, що уникає й ховається від світу, не вияви найпотаємніших думок, яких нікому іншому не звіряє людина, а покажи його таким, яким він показався усьому місту, Манілову й іншим людям, і всі були б радісінькі й мали б його за цікаву людину. Дарма, що ні обличчя, ні весь образ його не тріпотів би, як живий, перед очима: зате,