Читати книгу - "Не укладай угоду з демоном! , Вікторія Фед"

— Ні-ні, — скелет похитав черепом. — Я натякаю, що ви п’єте чай так, наче збираєтеся отруїти його поглядом, а потім розбити чашку об стіну.

— Це… образливо.

— Це правда, міс, — він обережно підсунув чашку ближче. — А тепер беріть. Але витончено, будь ласка.

Я взяла чашку.

— Витонченіше, — скривився Анджелус.

Я виставила мізинчик.

— Це схоже на спробу задушити фарфор, а треба, щоб було більше схоже на світську леді, — продовжив він, склавши руки за спиною.

Я ще трохи послабила хватку, але чашка ледь не вислизнула з рук.

— Ну от! — вигукнула я. — Або витонченість, або чай!

— Міс Селесто, будь ласка, не кричіть на порцеляновий сервіз, він ні в чому не винен.

Я глибоко вдихнула й, вирішивши, що на сьогодні вистачить катувань, зробила ковток.

— Тепер усміхніться, — сказав скелет.

— Навіщо?

— Уявіть, що ви на балу й ведете приємну розмову.

Я знову зробила ковток, змусила себе підняти кутики губ…

— Боги, міс Селесто, ви посміхнулися так ніби ви запланували вбивство!

Я негайно зробила ще один ковток, щоб не випалити щось непристойне.

А його слова були дуже близькі до істини, бо зараз я планувала всі можливі методи вбивства одного дуже живучого і балакучого кістяка!

Але коли підняла очі, побачила в дверях Райвена.

З дуже хитрою усмішкою.

— О, — протягнув він, схрестивши руки. — Я щось пропустив?

Я, все ще тримаючи чашку, поглянула на Анджелуса, а потім перевела погляд на Райвена.

— Якщо ви мене зараз не вб’єте, лорде-ректоре, княнусь, я зроблю це сама.

— О, ні, адептко Вейр, я вам не дозволю цього зробити, — засміявся він, а потім легкою ходою направився до холодильної шафи і витягнув пляшку з водою.

І от як йому після тренування вдається виглядати, як герою любовних жіночих історій для адепток, а я після уроків танців виглядаю, як як жертва стихійного лиха.

Я втупилася у своє відображення в срібному чайнику. Розтріпане волосся, змучений погляд, підозрілий слід від чаю на рукаві. Ну так, шик і блиск.

Райвен, спокійний, охайний, з легким нальотом благородної втоми після тренування, відкрутив кришку пляшки, зробив кілька ковтків і… провів по губах тильним боком руки.

О, Вищі.

Це було просто нечесно.

— Я так розумію, урок етикету проходить успішно? — поцікавився він, поглядаючи на Анджелуса, який вже явно подумки писав скаргу в департамент витончених манер.

— Якщо під «успішно» ти маєш на увазі «я не розбила жодної чашки», то так, я просто зразкова леді! — гордо заявила я, обережно ставлячи філіжанку на стіл.

Анджелус зітхнув так голосно, що якби він мав легені, то, напевно, задмухав би всі свічки в маєтку.

— Це була єдина позитивна частина заняття, — скелет театрально поклав руку на груди. — Бо в іншому я бачив більше елегантності у варварів, які їдять руками та витираються об скатертину.

— Вибачте, сер Анджелус, що не народилася з короною та срібною ложкою в роті!

Райвен хмикнув, допиваючи воду.

— У цьому є свій шарм, рідна.

Я підозрюю, що він дуже розважається з цієї ситуації.

— Добре, добре, вистачить на сьогодні, — змилостивився Анджелус, роблячи мені знак встати. — Але я вас попереджаю, міс Селесто, уроки ще не закінчені!

— Іду готуватися морально, — буркнула я, піднімаючись.

— О, не сумніваюся. І ще…

Я вже майже вийшла з кухні, але його голос змусив мене завмерти.

— Я ж казав не виглядати так, ніби ви хочете когось вбити.

Я відчула, як Райвен приглушено засміявся позаду мене.

Вдих, видих.

Я тебе коли-небудь поховаю, Анджелусе.

Просто почекай.

П.С. Вирішила добавити невеличкий розділ, як бонус:) 

Чекаю на коменти, стосовно того, як вам скелет у ролі вчителя?)