Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

А ще вона вирізнялася виключно гарною спортивною формою.

Останнє пояснювалося тим, що в підлітковому віці Моніка надзвичайно успішно займалася легкою атлетикою і в сімнадцять років мало не потрапила до шведської олімпійської збірної. Легку атлетику вона з того часу облишила, але захоплено тренувалася в спортзалі п'ять вечорів на тиждень. Вона займалася спортом так часто, що ендорфіни функціонували як свого роду наркотик, і коли вона припиняла тренуватися, у неї починалася абстиненція. Моніка бігала, піднімала гирі і штанги, грала в теніс, займалася карате і, крім того, майже десять років присвятила бодибілдингу. Турботи про тіло в такому екстремальному варіанті вона за останні два роки дуже скоротила — раніше тренуванням на силових тренажерах відводилося по дві години щодня. Тепер же вона приділяла цьому кожного дня зовсім небагато часу, але різносторонні заняття спортом зробили її тіло таким м’язистим, що недоброзичливі колеги зазвичай називали її Пан Фігуерола. Коли вона ходила в майках або літніх сукнях, не звернути увагу на її біцепси і лопатки було просто неможливо.

Окрім її статури багатьох колег-чоловіків зачіпало ще й те, що вона була не просто pretty face.[26] Моніка закінчила гімназію з найвищими оцінками, у двадцятилітньому віці вивчилася на поліцейського і потім протягом дев'яти років служила в поліції Упсали, у вільний час вивчаючи юриспруденцію. Для жарту вона заразом отримала спеціальність політолога. Запам’ятовувати і аналізувати матеріал не становило для неї жодних труднощів. Детективи або іншу розважальну літературу вона не читала, зате з величезним інтересом поринала в найрізноманітніші галузі знань, від міжнародного права до античної історії.

У поліції Моніка пройшла від патрульної служби — що позбавляло вулиці Упсали спокою — до посади інспектора кримінального розшуку і працювала спершу у відділі боротьби з насильницькими злочинами, а потім у підрозділі, що займався економічною злочинністю. У 2000 році вона влаштувалася на роботу до Служби державної безпеки в Упсалі, а в 2001-му переїхала до Стокгольма. Спочатку вона працювала в контррозвідці, але Торстен Едклінт, який знав батька Моніки Фігуероли й уважно стежив за її кар’єрою, майже відразу забрав її до відділу охорони конституції.

Коли Едклінт кінець кінцем вирішив, що все-таки не повинен залишати інформацію Драґана Арманського без уваги, він трохи поміркував, а потім підняв слухавку і викликав до себе в кабінет Моніку Фігуеролу. Вона поки встигла пропрацювати у відділі охорони конституції менше трьох років і, отже, як і раніше залишалася більше справжнім поліцейським, ніж паперовим черв’яком.

Того дня на ній були обтислі сині джинси, бірюзові босоніжки на невеликому каблучку і темно-синій жакет.

— Чим ти зараз займаєшся? — найперше спитав Едклінт, запрошуючи її сідати.

— Ми розбираємося з пограбуванням міні-маркету в Сунні двотижневої давності.

Служба державної безпеки, звісно, не займалася розслідуванням пограбувань продовольчих магазинів, подібна базова діяльність належала до компетенції звичайної поліції. Моніка Фігуерола була керівником групи з п’яти співробітників відділу охорони конституції, що займалася аналізом політичної злочинності. У своїй роботі вони головним чином користувалися кількома комп’ютерами, приєднаними до бази пригод, яку складала звичайна поліція. За великим рахунком будь-яка заява, зафіксована в якому-небудь поліцейському окрузі Швеції, проходила через комп’ютери, якими командувала Моніка Фігуерола. Комп’ютери мали програмне забезпечення, що автоматично сканувало кожен поліцейський звіт, реагуючи на триста десять специфічних слів, таких як, наприклад: чорномазий, скінхед, свастика, іммігрант, анархіст, гітлерівське вітання, нацист, націонал-демократ, державний зрадник, жидівська шльондра або любитель негрів. Якщо в поліцейському звіті траплялося подібне ключове слово, комп’ютер бив тривогу, і відповідний звіт співробітники групи відразу витягували і вивчали. Залежно від контексту за цим могли піти порушення попереднього слідства і подальше розслідування.

До завдання відділу охорони конституції входило щороку публікувати звіт «Загроза безпеці держави», який був єдиною надійною статистикою політичної злочинності. Статистика базувалася виключно на заявах до місцевих органів поліції.

У випадку з пограбуванням міні-маркету в містечку Сунне комп’ютер зреагував на три ключові слова: іммігрант, наплічна нашивка і чорномазий. Двоє молодиків у масках, погрожуючи пістолетами, пограбували магазин, що належав іммігрантові. Вони поцупили суму близько 2780 крон і блок сигарет. Один з грабіжників був у короткій куртці з нашивкою у вигляді шведського прапора на плечі, а другий неодноразово кричав господареві магазину: «Клятий чорномазий!» — і змусив його лягти на підлогу.

Цього було досить, щоб співробітники Фігуероли добилися порушення попереднього слідства і спробували з’ясувати, чи не належать грабіжники до нацистських угруповань провінції Вермланд і чи не слід у такому разі зарахувати пограбування до злочинів на ґрунті расизму, позаяк один з грабіжників продемонстрував расистські погляди. Якщо це підтвердиться, пограбування додасть ще одну паличку в статистичному звіті наступного року, який потім буде проаналізовано і включено до європейської статистики, що її кожного року складають в офісі ЄС у Відні. Могло також з’ясуватися, що грабіжниками були скаути, які просто купили куртку із шведським прапором, що власником магазину зовсім випадково виявився іммігрант, звідки й виникло слово «чорномазий». У такому разі групі Фігуероли слід було викреслити це пограбування із статистики.

— У мене є для тебе неприємне завдання, — сказав Торстен Едклінт.

— Он як, — відповіла Моніка Фігуерола.

— Ця робота може стати причиною того, що ти попадеш у страшенну неласку, і покласти край твоїй кар’єрі.

— Зрозуміло.

— З другого боку, якщо тобі вдасться впоратися із завданням, за вдалого розкладу тобі може світити серйозне кар’єрне зростання. Я збираюся перевести тебе до оперативного підрозділу нашого відділу.

— Даруйте, що нагадую, але у відділі охорони конституції немає оперативного підрозділу.

— Так, — сказав Торстен Едклінт. — Але віднині такий підрозділ є. Я створив його сьогодні вранці. Зараз він складається з однієї-єдиної людини. З тебе.

Моніка Фігуерола поглянула на нього з сумнівом.

— Завдання нашого відділу — охороняти конституцію від внутрішньої загрози, носіями якої зазвичай вважаються нацисти або анархісти. А що нам робити, якщо загроза конституції виходить від нашої власної організації?

Подальші півгодини він присвятив переказуванню історії, почутої напередодні ввечері від Драґана Арманського.

— Хто джерело цих тверджень? — поцікавилася Моніка Фігуерола.

— Це зараз неважливо. Концентруйся на отриманій інформації.

— Мене цікавить лише, чи вважаєте ви джерело цілком надійним.

— Я знайомий із джерелом багато років і вважаю, що він найвищою мірою гідний довіри.

— Адже це звучить абсолютно… навіть не знаю, як сказати. М’яко кажучи, неправдоподібно.

Едклінт кивнув.

— Нагадує шпигунський роман, — сказав він.

— Що ви хочете, щоб я робила?

— З цієї хвилини ти увільняєшся від усіх інших обов’язків. Твоє єдине завдання — перевірити міру правдивості цієї історії. Ти повинна або підтвердити, або спростувати ці твердження.