Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Наречена Шульца 📚 - Українською

Читати книгу - "Наречена Шульца"

326
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Наречена Шульца" автора Агата Тушинська. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 75 76 77 ... 120
Перейти на сторінку:
належали до того самого світу, чи лише намагалися обдурити життя?

Уривки з листів, які почала одержувати від Фіцовського, здається, давали відповіді на ці запитання. Вона давно це підозрювала. Тепер все більше переконувалася, що це Бруно не грав з нею чесно, що зраджував її під час усіх їхніх стосунків. Не фізично, але, мабуть, набагато болісніше. За її спиною — хоч, звісно, мав на це право — писав про неї, про себе до інших жінок. Радився з ними, ділився сумнівами. Те, що її так вразило в листі до тієї якоїсь Роми, виявилося лише прелюдією.

Тут, в уривках, вручну переписаних Фіцовським, вона могла прочитати й про інші справи — про катовіцькі проблеми з пропискою[189], про її та його даремні старання, про самотність, яка йому, здається, більше до душі, ніж стосунки з будь-ким… Шкода.

Але він мав свої пояснення цього, свою концепцію незайманого часу, якого він ні з ким не може ділити, якщо з нього має народитися щось творче. Іншого часу — нечистого — було більше.

Бо треба було щось владнати в текстильній чи ліктьовій крамниці, у пекаря чи кравця, у кого завгодно в якій завгодно справі, навіть якщо йшлося про таку шляхетну мету, як купівля паперу для малювання. Використаний на це час був неминуче брудний, зужитий, вкрадений у того справжнього, єдиного, призначеного для творчості. Яка вимагала винятковості. Коротка розмова з продавчинею квітів, хвилини, проведені у шевця, у школі, у мельника і ще хтозна в кого позбавляли святості цю смугу світла, яку іноді тобі вдається видобути із себе. Не можна порушувати святості нічим не забрудненого часу. Його творчого підґрунтя.


Це правда, я не раз була свідком того, як це відбувалося. Наприклад, ось так:

„Якщо мені треба підготувати на наступний день урок, купити матеріали на складі деревини, — вже цілий пополудень і вечір для мене втрачені. Зі шляхетною гордістю я відмовляюся від решти часу… Ненавиджу тих, хто змагається з часом. Мені гидкий кожен його шматок, до якого вони доторкнулися. Не вмію ділитися часом. Не вмію ділитися рештками після когось”.


Вона колись дуже переймалася цими його концепціями. Намагалася допомогти йому, часто відходила в тінь. Аж раптом колись — його все-таки, а не її — Майстер Віткаци випалив у розмові, що ця балаканина про незайманий час і необхідний для творчості спокій — класичне виправдання ледачих письменників. Ба більше, ледачих письменників, які обожнюють базікати про незайманих дівиць, себто про помилки природи.

Але якщо йому було так складно почати працювати, то коли ж він писав? Бо ж писав — ці дві збірки оповідань самі не написалися.

Сміло могла відповісти — завжди. Якщо навіть прогулюючись з нею чи розповідаючи про шкільні й родинні проблеми, він подумки складав речення за реченням. А пишучи „набрудно” листа, одночасно придумував композицію якоїсь малої прози. Це не було справжнє творче писання, яке вимагало цілковитого зосередження. Йому залишалися суботи й неділі, зимові канікули й літні вакації. Найважливіші переваги учительської професії.

Хай там як, при ній він не писав ніколи. І вона це чудово розуміла. Тому й не наполягала, щоб одразу жити разом. Ні в Дрогобичі, ні у Варшаві.

Це, звісно, був лише початок, бо пан Єжи своє також добре знав — дозував їй ці визнання в листах, ділив їх на уривки, мабуть, пропускав найпікантніші або найважчі для неї шматки.


Але ж де передусім те, що її тоді так обурило? Той лист до Роми Гальперн. Є! Знайшла!

„Я не уявляю собі, щоб наше подружжя було філістерським і міщанським, як Ви це передбачаєте. Чи й справді Ви бачите в наших стосунках таку небезпеку для моєї творчості?”

Аякже — це я була тією міщанською і філістерською загрозою! Сімейним монстром! Ризиком для його творчості. Найважливішої, до речі, у світі. Важливішої за людей! І це я, Я, яка оточувала його любов’ю й мало не носила на руках. А він виправдовується перед кимось, кого, здається, бачив лише кілька разів у житті…

„Цікаво, що про це думає Штурм. Чи Ви коли-небудь говорили з ним про це?”

Тож коло дискутантів про доречність нашого шлюбу було ширше. Мабуть, і Віткаци, і Брези. І Дебора, ясна річ. Я не знала, що беру участь у якомусь турнірі, що журі проводить наради за моєю спиною…

„Не листуюся з жодною жінкою, окрім Ю. Шкода, що ми не познайомилися кількома роками раніше. Тоді я ще вмів писати красиві листи. З моїх листів поступово виросли «Цинамонові крамниці». Ці листи здебільшого були адресовані пані Деборі Фоґель…”

О, так, справді шкода, що красивих листів він уже не вмів писати. До пані Дебори вмів. При мені відучився. Звісно.

Вона мусить якось відреагувати, мусить. Але як? Напише Фіцовському розлоге пояснення, аби знав, що до чого. Аби не думав собі, що вона була однією серед багатьох. Та ще

1 ... 75 76 77 ... 120
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наречена Шульца», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Наречена Шульца"