Читати книгу - "Таємниця двох океанів, Григорій Борисович Адамов"

— Неправда! — кричав Марат, розмахуючи перед собою своїм мішком. — Ти навіть не приторкався до нього!

— Еге ж, не приторкався! Я підсовував під нього руку, щоб не пошкодити, а ти всією п'ятірнею — хап!

Мішок у руках Марата шалено зарухався і трохи розкрився. В отворі майнуло на мить шось червоно-синє, і в ту ж хвилину блискавично рука Павлика вихопила з мішка прекрасного морського їжака. Під загальний регіт з переможним криком Павлик кинувся до Горелова. Той чекав уже Павлика з розкритими обіймами, щоб оборонити від Марата, який наздоганяв його. Але Марат виявився спритнішим у водній стихії, і, раніше ніж Павлик встиг зробити два кроки, що відділяли його від рятівних обіймів Горєлова, їжак знову опинився у Марата.

Павлик зупинився з порожніми руками. Це сталось так несподівано, що нагадувало фокус. Всі сміялися, а Павлик з розгубленим виглядом повторював:

— От розбійник! Ви бачите, який розбійник!

Потім раптом схопив, не дивлячись, один з мішків, які лежали ззаду, за нижній його край і з реготом обрушив його на шолом Марата. Мішок від удару розкрився, і живий райдужний потік різнокольорових риб, морських зірок, коралів, раків, офіур, водоростей, морських лілій, морських їжаків, голотурій полився навколо приголомшеного Марата, утворюючи навколо нього щось подібне до завіси, яка іскрилася, звивалася, плигала. Загальний регіт тепер гримів, невгаваючи. Павлик з вереском танцював перед Маратом, як червоношкірий біля жертви, прив'язаної до стовпа тортур.

Обурений голос зоолога протверезив усіх.

— Що ви робите, божевільні? — гримів учений. — Ви мені знищите весь збір! Чий це мішок?

В тиші, що запанувала, прозвучав глухий, клекочучий від люті голос Горєлова:

— Мій! Я вважаю, що це цілковите неподобство з боку Павлика!

З дальнього кутка комісар з подивом дивився на перекошене обличчя і злобні очі Горєлова.

Зовсім розгубившись, Павлик невиразно пробелькотав:

— Пробачте, пробачте, Федоре Михайловичу… Адже я думав, що це мій мішок, я не знав…

— Потім будеш вибачатись! — продовжував гриміти зоолог. — А зараз — швидше збирати здобич! Всі, всі за діло!

Вода спала тим часом до колін. Вона кишіла, немов у величезному акваріумі, морськими мешканцями — вивертливими рибами, повзаючими голкошкірими, гойдливими ліліями. Всі заходилися ловити їх, але поза водною стихією рухи людей у важких скафандрах стали повільними, втративши легкість і гнучкість.

— Обережніше! Обережніше, товариші! — благав зоолог, рачкуючи по підлозі, — не роздушіть кого-небудь!

За хвилину робота перетворилася в забавний, захоплюючий спорт. Камера наповнилася жартами, сміхом, вигуками. Лише Павлик і Горєлов працювали мовчки й зосереджено. Павлик все не міг забути злісного погляду Горєлова. Горєлов, ще до того як взятися за збирання, швидко оглянув середину свого спорожненого мішка і тепер, з досадою відкинувши його, гарячково працював, не стільки полюючи на тварин, скільки розкидаючи їх у різні |юки. Він швидко наближався до кутка, де Павлик обережно розплутував клубок із чудових морських лілій, горгоній, голотурій та яскравих морських зірок. Несподівано в середині клубка пальці Павлика наткнулися на щось тверде, вугласте. Обережно розсунувши сплетіння паростків, променів і присосків, Павлик насилу витягнув щось металеве, надзвичайно важке — і ахнув од здивування: перед ним був знайомий ящичок для запасних частин «ундервуда» Горєлова!

Напружено тримаючи ящичок в обох руках, Павлик із здивуванням розглядав його. В цю мить Горєлов підійшов майже впритул до хлопчика і підняв голову. Зігнутий, з опушеними додолу руками і піднятою головою, він був схожий у своєму скафандрі на казкове страховище, яке приготувалося до стрибка.

Дрож страху пройняв усю істоту Павлика, коли, обернувшись, він побачив перед собою цю страшну постать і очі, ті самі, повні люті й погрози, похмурі, глибоко запалі очі. Павлик ледве спромігся пробелькотати:

— Федоре Михайловичу, навіщо це тут? Адже частини можуть поржавіти, зіпсуватися?

Не розгинаючись, з опущеними очима, Горєлов різко вирвав з рук Павлика важкий ящичок і приглушено, уривистим голосом сказав:

— Та ні ж! Там немає запасних частин. Я туди переклав деякі лабораторні інструменти для збирання…

Він швидко сховав ящичок у внутрішню кишеню мішка і мовчки, не глянувши на Павлика, продовжував укладати тварин у мішок.

Комісар дивився з свого кутка…

Збирання було закінчене. Все пройшло благополучно, нічого із здобичі не було загублено, нічого не зіпсовано. Учасники екскурсії, задоволені і втомлені, виклали з мішків свою здобич у лабораторні ванни та ящики і розійшлися по каютах.

Горєлов разом з усіма пройшов по коридору, відчинив двері своєї каюти і зник за ними. Двері різко, з уривчастим стуком, зачинились, і Горєлов з перекошеним від люті обличчям на мить застиг на місці біля них. Він важко дихав; великі настовбурчені вуха пашіли, немов з них зідрали шкіру; величезні кулаки то стискалися, то розтискалися. Підійшовши до розібраної друкарської машинки, він вийняв з кишені штанів ящичок, потримав його у тремтячій руці і вставив на місце. У надзвичайному збудженні, немов звір у клітці, він заметався по каюті, міряючи її з кінця в кінець широкими кроками. З його посірілих губ час від часу зривалося хрипке бурмотіння:

— Треба кінчити… Цей хлопчисько… Треба кінчити…

Люто стукнувши кулаком по круглому столу, він упав на стілець біля нього й застиг, нерухомо схиливши голову. «Піонер», набираючи швидкість, відпливав од банки Бьордвууд, тримаючи курс на Вогняну Землю.

Йти було досить важко. На кожному кроці траплялися величезні уламки скель, стрімчаки, що сягали аж до поверхні або виступали над нею, піщані обмілини та банки, які іноді круто й високо здіймалися над дном. Під час обходу цих перешкод били назустріч, немов вириваючись із труб, сильні струмені течії. Хоч море тут, у прибережній смузі біля Вогняної