Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей"

Він почервонів і відсахнувся, стривожено й злякано вту­пившись у Ребеку.

- Не дивіться на мене так! - мовила вона.- Я невинна, Пітте, любий Пітте! Ви колись були моїм приятелем. Бог свідок, що я невинна! Я тільки здаюся винною. Бо все проти мене. І - ох! - у таку хвилину! Саме тоді, коли всі мої надії почали здійснюватися, коли нам уже всмі­халося щастя!

- То те, що я прочитав у газеті, правда? - запитав сер Пітт.

Одне сьогоднішнє повідомлення дуже його здивувало.

- Правда. Лорд Стайн сказав мені про це в п’ятницю ввечері, на тому фатальному бенкеті. Йому вже півроку обіцяли якесь місце. Містер Мартір, міністр колоній, ска­зав йому вчора, що все вирішено. А тут трапилося те злощасне ув’язнення і та страхітлива зустріч. Моя вина тільки в тому, що я надто дбала про посаду для Родона. Я й раніше безліч разів приймала лорда Стайна на самоті. Визнаю, що в мене були гроші, про які Родон нічого не знав. Та хіба вам не відомо, який він легковажний? Хіба я могла йому довірити їх?

І так, слово по слову, постала цілком імовірна історія, яку Ребека й виклала своєму спантеличеному родичеві.

Виходило ніби так: Бекі признавалася з цілковитою від­вертістю, але й з глибоким жалем, що, помітивши закоха­ність лорда Стайна (на цю згадку Пітт почервонів) і був­ши впевненою в своїй цнотливості, вона вирішила викори­стати прихильність могутнього пера на користь собі і своїй родині.

- Я домагалася для вас перства, Пітте,- сказала вона (дівер знов почервонів).- Ми говорили про вас. Маючи такий хист і підтримку лорда Стайна, ви неодмінно стали б пером, якби це страшне лихо не поклало край усім нашим надіям. Але визнаю, що насамперед я прагнула врятувати свого коханого чоловіка, якого люблю, хоч він повівся зі мною так негарно і все зіпсував своїми безпідставними рев­нощами,- врятувати від злиднів і банкрутства, що на­висло над нами. Я бачила, що лорд Стайн не байдужий до мене,- мовила вона, опустивши очі,- і, не перечу, до­кладала всіх зусиль щоб сподобатись йому й здобути, настільки це можливо для чесної жінки, його... його поша­ну. Щойно в п’ятницю вранці надійшла звістка про смерть губернатора острова Ковентрі, 122 і мілорд відразу ж забез­печив те місце моєму коханому чоловікові. Вирішено зро­бити йому несподіванку: він мав прочитати про це в сьогод­нішніх газетах. Навіть після його жахливого ув’язнення (всі кошти, потрібні для його звільнення, лорд Стайн вели­кодушно взяв на себе, отже, мені до певної міри пере­шкодили кинутись на допомогу чоловікові) мілорд сміявся з мене й казав, що мій найдорожчий Родон заспокоїться, коли, сидячи в тій страхітливій борговій... у будинку судо­вого виконавця, прочитає про своє призначення. А потім... потім він повернувся додому. В нього виникла підозра... відбулася негарна сцена між лордом Стайном і моїм жах­ливим, жорстоким Родоном... І, господи, що тепер буде? Пітте, любий Пітте, згляньтеся наді мною і помиріть нас!

З цими словами вона впала навколішки, залилася слізь­ми і, схопивши Піттову руку, почала її палко цілувати.

В такій позі й застала баронета і його невістку леді Джейн, яка відразу помчала до чоловікового кабінету, тільки-но довідалася, що там сидить місіс Кроулі.

- Я вражена, що в цієї жінки вистачає зухвальства переступати наш поріг,- мовила леді Джейн, побілівши, як полотно, і тремтячи всім тілом. (Її милість відразу після сніданку послала свою покоївку до Реглсів і до че­ляді Родона Кроулі, й ті розповіли їй усе, що знали, та ще й чимало додали від себе, принагідно згадавши й деякі інші історії).- Як насмілюється місіс Кроулі заходити в дім... чесної родини?

Сер Пітт відсахнувся, здивований рішучістю дружини. Бекі й далі стояла в тій самій позі, міцно тримаючи його за руку.

- Скажіть їй, що вона не все знає. Скажіть, що я не­винна; любий Пітте,- простогнала вона.

- Слово честі, люба моя, мені здається, ти несправед­лива до місіс Кроулі,- сказав сер Пітт, і Ребека відчула неабияку полегкість.- Я, зрештою, вірю, що вона...

- Що вона?..- крикнула леді Джейн, і її дзвінкий голос затремтів, а серце шалено закалатало.- Що вона не­добра жінка... бездушна мати і зрадлива дружина? Вона ніколи не любила свою милого хлопчика, який не раз при­бігав сюди й розповідав мені, яка вона жорстока з ним. Вона приносила горе в кожну родину, з якою вступала в стосунки, вбивала найсвятіші почуття своїми підступними лестощами та облудою. Вона дурила свого, чоловіка, як дурила всіх. Її душа чорна від суєтності, корисливості та інших гріхів. Я здригаюся, коли вона торкається до мене. Я пильную, щоб мої діти не потрапляли їй на очі. Я...

- Леді Джейн! - вигукнув сер Пітт, схопившись з міс­ця.- Слово честі, така мова...

- Я була вам вірною і чесною дружиною,- безстрашно повела далі леді Джейн.- Я дотримувалася шлюбної при­сяги, даної перед богом, і була слухняною і покірною, як належить жінці. Та всяка покора має свої межі, і я кажу вам, що не потерплю цієї... цієї жінки знов під своїм дахом. Якщо вона ще раз прийде сюди, я піду й заберу своїх дітей. Вона не гідна сидіти разом з християнами. Вам... вам доведеться вибирати, сер, між нею і мною.- І з цими словами міледі, тремтячи від власної сміливості, вибігла з кімнати, залишивши враженого сера Пітта на­одинці з Ребекою.

Щодо Бекі, то вона не образилась, а, навпаки, була задоволена.

- Це все через діамантову брошку, яку ви мені подарували,- мовила вона, подаючи баронетові руку.

І, перше ніж вона пішла від нього (будьте певні, що леді Джейн чекала цієї хвилини біля вікна своєї туалет­ної кімнати нагорі), баронет пообіцяв їй пошукати брата й зробити все, щоб помирити їх.

Родон застав у їдальні кількох молодих офіцерів з пол­ку і без зайвих припрошувань погодився розділити з ними сніданок - курча з гострою підливою і з содовою водою, яким пригощалися