Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

З нього вона не може кепкувати, як не може не помічати його присутності: він не примара, не вигадка її подруг чи сусідок, як решта кандидатів, а реальний чоловік, який немов приріс до ліхтаря й закоханим поглядом дивиться на вікна її вітальні. Ще зовсім трохи, один крок, і він зайде в її дім і обійме її. Коли він ішов за нею вулицею чи зігрівав своїм подихом і ніжними словами в кінотеатрі, її впевненість у своєму рішенні потроху спадала, відступаючи перед нестримним полум’ям бажань.

Тепер дона Флор розуміла, чому, попри всі приємні розваги та всі клопоти, вона почувалася такою нікчемною й спустошеною. З нею танцює чоловік, промовляючи: виспишся на світанку. І танець його такий знайомий, його точно виконують у кабаре. Та що ж це за танець, Боже милий, звідки ж його може знати дона Флор?

Але байдуже, що то за танець, і яка до нього музика, не має значення, де вона зараз і котра година; віддавшись шалу, дона Флор зриває з лиця вуаль, простягає нареченому руку і кришталева куля тріскається: «Я самотня й вродлива, йди до мене, мій Князю, поцілуй мене, Принце, й обвінчаймось відразу». Аж раптом вона згадує, що це за танець: це ж танго, що вона його танцювала молоденькою дівчиною в домі майора, а згодом, через сім років, у Палас-готелі. Її блідолиций кавалер несподівано зникає разом із кришталевою кулею й доною Динорою. Перед нею постає небіжчик, пам’ять про якого вона зрадила. Перед нею її чоловік. Обурений, він замахується й дає їй ляпаса. Дона Флор падає на коване ліжко, її померлий чоловік зриває з неї вдовину сукню, й розсипаються пелюстки флердоранжа. Він хоче бачити пушок на її оголеному тілі, жадає взяти її негайно, а хто ж це кохається одягнений? Ах!, тиран, свавільний тиран…

Зібравшись на силі, дона Флор прокидається, навколо ніч і їй стає страшно. І лише коти нявчать на дахах і в дворах про її безкінечний безглуздий сон, про її втрачений спокій!

6

ПІСЛЯ ДОВГОЇ-ДОВГОЇ НОЧІ РОЗДУМІВ І СТРАХІВ, ночі самотності й болісної жаги, ночі пекучих досвітніх сліз, заледве зажевріла вранішня зоря, що розвіяла всі сумніви, дона Флор сіла перед дзеркалом, щоби вбратися й зачесатися. Вона напарфумилася й наділа сережки тітки Літи, потім інші прикраси, й узялась приміряти сукні, наче знову повернулась у часи Лайдери-до-Алву, коли вбиралась, як дівчина з заможної сім’ї. До ранку дона Флор вже була ошатно вдягнена, адже блідий юнак не раз приходив під вікна до сніданку. До того ж була неділя, в церкві мав казати проповідь дон Клементе.

Але цього ранку до сніданку прийшов Мірандау — рідкісний останнім часом гість у домі своєї куми. Прийшов він із дружиною й дітьми; похресник подарував доні Флор фрукти і обшивку, яку майстерно вигаптувала кума. Дону Флор дуже здивував і несподіваний візит, і стільки подарунків — з якого дива? Кумонько, може, ти ще скажеш, начебто забула, що сьогодні 19 грудня — день твого народження? Дону Флор дуже зворушила така чуйність і увага; останнім часом багато свят, а надто днів народжень, утратили для неї сенс, тому і про свої уродини вона геть-чисто забула. Дружина Мірандау не повірила:

— Забула? Чому ж тоді так вичепурилась із самого ранку?

Мірандау сумно зауважив:

— А пам’ятаєш, кумо? Рівно рік минув від того вечора в Паласі, ніколи не забуду той твій день народження…

Невже минув рік? Цілий рік… І дона Флор одяглася, зачесалася, вплела у волосся стрічку, надягнула діамантові сережки, бризнула на шию свої найкращі парфуми, та аж ніяк не з нагоди дня свого народження, про нього вона геть забула. Зате не забули ні дядько з тіткою, ні дона Норма, дона Жіза, дона Амелія, дона Еміна, дона Жасі й дона Марія до Кармо. Вони прийшли привітати її з подарунками: туалетне мило, парфуми, сандалі та відрізи тканин.

— Яка ж ти сьогодні красуня, очей не відвести! А яка елегантна! — не могла натішитися дона Амелія.

— Це ще нічого, а от торік від неї й справді очей не можна було відвести!.. — сказала дона Норма, яка теж і досі була під враженням того вечора в «Паласі». — Та й подарунок минулорічний з оцими, звісно, не зрівняється…

— Цього року подарунок у неї не гірший… — стиха мовила дона Марія до Кармо, знана на всю околицю пліткарка.

— А це ж який? — поцікавилася дружина Мірандау.

Дона Еміна і дона Амелія, задоволено всміхаючись, розповіли їй останні новини.

— Та ви що!..

— Він порядний, — висловила свою думку дона Жіза, — і благородний.

Мірандау пішов у бар на Кабеса, де щонеділі збиралися випити віскі багатії з Ільєуса на чолі з землевласником Мойзесом Алвесом. Подруги весело теревенили у вітальні, поки дона Флор, надівши на свою ошатну сукню фартух, готувала разом із Марилдою святковий сніданок.

Уже аж під вечір з’явився Принц пожинати плоди своєї вчорашньої праці, результат обіцяного сприяння дони Жізи та палкого освідчення в коханні у темному залі кінотеатру. Блідий від пристрасті й нетерплячки, ніколи досі він не був такий схожий на Христа, який звершує свій тернистий шлях на Голгофу. Напередодні Принц сказав своїй коханці Лу, дурненькій тендітній розпусниці, на яку той витратив останні гроші, позичені в чергової вдови, недоладної грубаски дони Амброзині Аррузі:

— Квітонько моя, сьогодні я завоюю цю неприступну фортецю і вона опиниться в моєму ліжку.

Лу пригорнулася до сухореброго торса Живих Мощів.

— А вона така ж потворна, як і попередня? Чи красуня?

Ревнива Лу не розуміла суворих засад Принцової моралі, що, ясна річ, не личило коханці такого досвідченого і невідступного у своїх принципах професіонала.

— Я ж казав тобі, люба, гарна вона чи потворна, для мене це не має ніякого значення. Невже ти не розумієш, що це звичайна угода, фінансова операція? Мені байдуже до її принад, дурненька, головне, щоб у неї були гроші і хоч якісь прикраси…

Першою помітила Принца на його незмінному посту дона Еміна. Щаслива, вона сповістила про це дону Флор.

— Уже прийшов…

Гамір та екзальтована біганина стурбованих жінок здивували Мірандау, який вдячно поласував смачним ситним обідом. Зацікавившись, він теж підійшов до вікна, де юрмилися сусідки, і побачив на протилежному боці вулиці, під ліхтарем, поруч з особняком сеу Бернабо, такого собі Едуарду, самого Принца, який чистив нігті сірником і галантно всміхався.

— Що ті Живі Мощі тут забули?

— Які ще Живі Мощі? — здивувалася дона Норма.

— Та ж Принц, отой-о. Знаний шахрай і пройдисвіт…

Він хотів іще додати: «повелитель вдів», але, пильно глянувши на жінок, які застигли у важкому, німому мовчанні, відразу ж усе зрозумів. Одначе вдав,