Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

— О! Це неперевершений аферист і авантюрник; він живе з того, що обводить навколо пальця різних дурнів своїми історіями та казками про виграшні білети, збирає гроші на пожертви для неіснуючих лікарень, про його витівки часто пишуть в газетах…

— Я відразу зрозуміла, що то не простий тип… Варто лише глянути на його манірне обличчя… — заявила дона Норма.

— Либонь, він і тут примітив потенційну жертву, скажімо, надумав аргентинця обікрасти чи ще когось… — припустив Мірандау.

— Точно, аргентинця, я навіть бачила, як вони розмовляли, — не кліпнувши оком, збрехала дона Норма: вона теж була баїянка, отже, не менш тактовна і делікатна, ніж Мірандау.

Покинувши на самоті з втраченими ілюзіями вражених жінок і приголомшену дону Флор, на очах якої забриніла одним-одна сльоза розчарування, оскільки така ницість на більше і не заслуговувала, Мірандау, ніби ненавмисне, перетнув вулицю й підійшов до Принца. Подруги дони Флор на знак обурення підійшли закрити жалюзі й побачили, як він розмовляє з шахраєм. Ані на мить Принц не переставав усміхатися, навіть коли зовсім уже заплутався в поясненнях, а Мірандау владним жестом вказав йому на узвіз у напрямку Нижнього Міста. Прилипнувши до вікна, жінки спостерігали цю коротку німу сцену.

Але Принцові теж варто віддати належне: він умів визнавати власні поразки і ніколи не пер проти рожна, по-дурному впираючись і ризикуючи загриміти за ґрати чи наразитися на кулаки. Це ж яке кляте невезіння! Треба ж було націлитися на куму самого Мірандау! Він іще щасливо відбувся, залишившись цілим і неушкодженим. Принц щиро запевняв, що нічого не знав про дружбу Мірандау з доною Флор, бо коли б знав, то й ноги його не було б на цій ладейрі…

Навіть не глянувши на вікна дони Флор, він розвернувся й подався в бік моря, кудись до Ладейри-да-Преґісе. Ще не дійшовши до Нижнього Міста, він побачив набожну вдову, яка прямувала до церкви, у жалобі та з вуаллю на обличчі. Принц, вірний своєму нелегкому ремеслу, кинувся до нової гавані, озброївшись своєю незмінною млосною усмішкою і благальним поглядом.

7

ВІДТОДІ НА ЇХНІЙ ВУЛИЦІ ПРИНЦА НІХТО БІЛЬШЕ НЕ БАЧИВ, НЕЗАБАРОМ про нього перестали говорити, вже не намагалися визначити по кришталевій кулі, картах і гороскопах претендентів на руку і серце дони Флор. Якщо раніше вона принаймні сміялася з того, то зараз і чути про таке не хотіла, не приховуючи свого роздратування й сприймаючи як образу будь-яке нагадування про шлюб.

Подруги та сусідки немов уклали неписану угоду і деякий час узагалі не поверталися до цієї дражливої теми; здавалося, вони вже змирилися з рішучим наміром дони Флор залишитися вдовою й ніколи більше не виходити заміж. А якщо раптом якась балакуча бабуся поривалася обговорити цю благодатну для пліток тему, їй негайно нагадували про Принца і вона замовкала, немов шахрай і досі стояв під ліхтарем, глузуючи з усієї вулиці. Не кажучи вже про вето на цю тему, накладене доною Нормою — одвічним президентом кварталу, загалом дуже навіть ліберальною й демократичною особою, яка, втім, коли треба, вдавалася до диктатури.

Наступних кілька тижнів після тієї пригоди на дні народженні дона Флор геть не мала спокою: сусіди наввипередки запрошували її до себе, намагалися заповнити весь її вільний час і були дуже привітні та уважні. Вона передивилася майже всі нові фільми в кінотеатрі, була в гостях уже в половини світу, бігала з подругами по крамницях, а як закінчувалися вечірні заняття, сама придумувала, куди б його податися.

— Норміньє, чорнявочка моя люба, а куди це ти зібралася така виряджена? І чому мені нічого не кажеш?

— Несподівані похорони, моя хороша. Мені щойно повідомили — і доволі таки пізно, — що помер сеу Лукас де Алмейда, наш давній приятель і далекий родич Сампайо. Серцевий напад. Сампайо не захотів піти, ти ж його знаєш, а тобі я нічого не сказала, бо ти не знала небіжчика. Та якщо хочеш, можемо піти разом… Судячи з усього, похорон буде багатий…

Дона Флор була незмінним супутником дони Норми на панахидах та похоронах, на днях народженнях і хрестинах. І в печалі, і в радості її подруга не втрачала енергії, тому і свята, і скорботні події, на яких вона опинялася, були вдалі. Дона Норма відразу ж брала все в свої руки, раділа чужій радості, співчувала горю, допомагала в біді, підтримувала бесіду, з апетитом їла і пила завжди в міру; коли треба було, всміхалася, коли треба — плакала. Навіть на найнуднішому заході ніхто не міг зрівнятися з доною Нормою, завжди готовою на будь-який компроміс і допомогу. «Вона — Колос», — казала дона Енаіде, «Титан», — заявляв Мірандау, її відданий шанувальник, «Свята», — шепотіла дона Амелія, «Найкраща подруга», — стверджувала дона Еміна, і не лише вона.

— Справжнісінький ураган… — стогнав Зе Сампайо, який страждав від надто бурхливої діяльності дони Норми.

— В усьому світі ви не знайдете ще однієї такої, сеу Сампайо, це Жінка з великої літери, справжня берегиня, мати нашого кварталу… — не погоджувалася з ним дона Флор.

— Так то воно так, доно Флор, але несила мені терпіти стількох дітей, я вже добряче від них усіх втомився… — похмуро заперечував сеу Сампайо.

Кілька разів разом із доною Жізою дона Флор відвідувала Пресвітеріанський Храм на Кампо Ґранде — американка співала там псалми так само натхненно, як читала Фройда й Адлера, обговорювала соціально-економічні проблеми чи танцювала самбу. За ті відвідини дону Флор шпетив дон Клементе:

— Подейкують, ти стала пресвітеріанкою, Флор, це правда?

Пресвітеріанкою? Яка нісенітниця! Вона тільки два чи три рази заходила в їхній храм з подругою просто з цікавості і знічев’я. Довго і нудно тягнеться час для вдови, падре.

Разом із Руасами вона вирушила у невимушену та приємну подорож на вихідні в Алаґоіньяс, рідні місця сусідів. З доною Даґмарою відвідала заняття з йоги, які проводила граціозна мініатюрна жіночка, гнучка, мов циркова гімнастка. Але час йоги накладався на її графік у кулінарній школі, тож дона Флор не змогла — хоч дуже й хотіла — записатися на курс, щоб опанувати ті складні вправи, які, коли вірити рекламі, «робили тіло спритним і підтягнутим, а душу чистою і здоровою», «гарантували фізичну та моральну стійкість і досконалу гармонію душі та тіла», без якої життя перетворюється на купу лайна. За останні місяці дона Флор і сама переконалася: внутрішня боротьба перетворює життя на дантівське пекло.

Разом із доною Марією до Кармо та Марилдою вони ходили на відбір для конкурсу «У пошуках нових талантів», куди таємно записалася Марилда. Щонеділі протягом трьох місяців дівчата