Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

і юнаки мали можливість змагатися за почесний титул «Нова зірка радіокомпанії» і за право підписати контракт. Гарненька Марилда дуже чуттєво та натхненно, проте з поганенькою вимовою, проспівала парагвайську пісню, отримавши, втім, досить високу оцінку і посівши заслужене друге місце. Такий багатообіцяючий старт вселив у дівчину надію здійснити її заповітну мрію про власну програму, що пропагувала б народні пісні, та про фотосесії для обкладинок журналів. Єдиною перешкодою на її шляху була дона Марія до Кармо, яка, почувши про все це, тільки презирливо зморщила носа. Скільки зусиль коштувало Марилді вмовити її і дозволити взяти участь у конкурсі; зрештою, та погодилася тільки тому, що знала доктора Клаудіо Туюті, не останню людину на радіо. Нелегко було переконати її відмовитися від свого упередженого ставлення до їхньої ідеї; перед нею були безсилі і розумні аргументи дони Жізи, і схвильовані прохання дони Флор. Але побачивши доньку біля мікрофона, таку граційну та гармонійну, почувши її голос, що пролунав над усім містом, сльози гордості й щастя забриніли в неї на очах. А потім вона так обурилася рішенням журі, що мало не побилася з ведучим тієї програми, відомим диктором Силвіо Ламеньйо, або ж просто Силвіо, адже, на її думку, саме донька заслуговувала на перше місце, і не отримала його тільки через протекцію, якою скористався безголосий і бездарний Жоау Жилберто.

Зі своєю кумою Діонісією дона Флор домовилася побувати на святі Ошоссі, на кандомбле Аше Опо Афонжа, прихопивши дону Норму та дону Жізу, які дуже таким цікавилися, але завадила їхнім планам сильна застуда дони Флор і її страх (а що як недуга переросте в небезпечний грип). Та й, будьмо відверті, дона Флор трохи остерігалася всіх цих кандомбле, коли на вулицях повно чаклунських деспашо та ебо з їхніми зловісними чарами; адже це така річ, хто хоче в це все вірити — нехай вірить, а як ні — то ні; от дона Флор не хотіла ризикувати. Якось Діонісія їй сказала:

— Кумонько, твій ангел-охоронець — Ошум.

— А яка вона, та Ошум, Діонісіє?

— На вигляд це добропорядна пані, яка усамітнено живе десь у затишному будиночку, й уособлює мир та спокій. Але вона вмить може перевтілитися на манірну грайливу молодицю, якій пальця в рота не клади… Хочу, щоб ти знала, кумо, ця ошуканка була одружена з Ошоссі та Шанґо, а зараз вона покинула води і живе на землі, згораючи з жаги.

Усією цією біганиною і клопотами дона Флор намагалася вщерть заповнити своє життя, тому що разом із Принцом зникли її спокій та безтурботність, розмірність, виваженість і міцний сон, що загоював рани.

Після кошмару з хороводом женихів її життя докорінно змінилося. Занепокоєння чимраз зростало, поступово перетворюючись на постійну гнітючу тривогу.

А після вечора в кіно колишній спокій, радість від інертного та порожнього існування, занять з ученицями вже і не поверталася до неї. Тепер вона розуміла, що все це поверхове й оманливе, як води тихої, але підступної річки, нестримний внутрішній вогонь пожирав дону Флор.

Скромній вдові не раз доводилося захищати свою честь не від розпусних нахаб — знаючи її, жоден із них і не наважився б залицятися, — а від зухвалих парубійків, які днями поспіль стовбичили на розі вулиці, чіпляючись до жінок. Але й вони зазвичай замовкали перед її штивністю і цнотливістю. Якщо ж хтось із них таки наважувався на якийсь масний жарт на її адресу («розкішний задок, красунечко!», «поглянь лише на її настовбурчені пипки!», «ходімо, зроблю тобі солодко, любонько!»), — то відразу ж замовкав, бо дона Флор поводилася так, ніби була сліпа, глуха і німа, словом, як і годиться скромній і порядній жінці. Захищала вона свою гідність і від себе самої: від власних хтивих думок, від грішних снів, від палахкого бажання, що жевріло в її спраглому тілі. Не було в неї більше славнозвісного «морального і фізичного самовладання», необхідного для здоров’я, як навчали майстри йоги; не було «досконалої гармонії душі та тіла». Між плоттю й душею точилися криваві міжусобиці: цнотливу та скромну на вигляд дону Флор спалювало полум’я жадання.

Спершу розкуті еротичні сни зрідка відносили її в заборонену для незайманок і вдів країну, розпалювали притуплену жагу та нереалізовані бажання. Дона Флор нажахано прокидалася, хапалася за серце, заледве ворушачи пересохлими вустами. Після таких снів їй було страшно знову засинати.

Удень було легше: відганяти від себе грішні думки та стримувати відчайдушне серцебиття було не так важко, коли вона викладала на курсах або читала романи. Але як із цим упоратися вночі, коли вона була така беззахисна перед своїми сновидіннями?

Згодом дона Флор і вдень почала потерпати від сластолюбних думок, вона частіше сумувала і скрушно зітхала від нездійсненних мрій. Варто було їй на мить залишитися на самоті, як найневинніші думки переносили її до однієї й тієї ж сцени: вона лежить на кованому подружньому ліжку, скута нестримним і всеохопним вогнем бажання. А як же її вдовина честь?

Останнім часом малювала в уяві цілі сцени, в яких оживали і змішувались уривки з романів, історії, вичитані з газет, випадки, що розповідали сусідки і подруги, та спогади про власне заміжжя. Гарячий подих Принца вдихнув у неї вогонь жаги, що отруював кров і завдавав нестерпних пекельних мук.

Через надмірно збуджену уяву вона змушена була перестати читати дурненькі романи для юних дівиць, що ними так зачитувалася Марилда, зітхаючи над долею графинь і герцогів. Адже навіть вони, такі невинні й добрі, занадто збурунювали дону Флор; у найневинніших місцях вона неодмінно вбачала щось пікантне, кожна дрібниця розпалювала її натягнуту, мов струна, чуттєвість, і сюжет роману та його персонажі невпізнавано змінювалися. В її уяві вирували жахливі образи, дівчата-невинятка вмить ставали хтивими хвойдами, чемні юнаки перетворювалися на брутальних жеребців. Зрештою, невинні романи для підлітків вона почала сприймати як брудну порнографію.

Так було не лише з літературою: прихований еротичний контекст вона вбачала у міських новинах, сусідських теревенях, на шпальтах газет. В їхньому вечірньому пліткарському колі саме жваво обговорювали останню новину про те, як п’ятнадцятирічну незайману покоївку позбавив цноти її господар, а у бідолашної одинадцятеро братів, а в того п’ятдесятитрирічного чолов’яги п’ятеро дітей, сини вже з вченими ступенями, троє доньок — вдало одружені, є ще й купа внуків і жива дружина; батько дівчини, тесля, зі зброєю в руках поспішив захистити честь їхньої сім’ї, внаслідок чого від трьох пострілів у серце загинув зразковий громадянин і мораліст, лідер консерваторів, а зневіреного батька збезчещеної дівчини за скоєний злочин кинули за ґрати; за наругу над честю сімейства хтивий негідник поплатився життям, а