Читати книгу - "П'ять четвертинок апельсина"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У ящику ляскала й вовтузилась щука. Тепер я могла уявити її пащу – похмурий серпастий отвір, винизаний сталлю від попередніх спроб її впіймати. Я страхалась її розміру, пишалась собою та була сповнена очманілої, всепоглинаючої втіхи… Усе завершилось. Той кошмар, що розпочався з Жаннет і водяної змії, а потім апельсини й мати, яка поволі скочувалась у божевілля… усе завершилось тут, на березі річки. Та дівчинка, котра стояла босоніж у забрудненій спідниці, із замуленим волоссям і сяючим обличчям, той ящик, та риба і той чоловік, який без форми та з мокрим волоссям мав геть хлопчачий вигляд… Я нетерпляче роззирнулась.
– Томасе! Поглянь-но!
Тиша. Чути тільки, як річка плеще в невеличких відмілинах біля берега. Я підвелася, щоб краще роздивитись.
– Томасе!
Але Томаса ніде не було видно. На тому місці, де він пірнув, була лише незрушена гладь води кольору кави з молоком, прикрашена поодинокими бульбашками.
– Томасе!
Мабуть, мені варто було запанікувати. Якби я вчасно зреагувала, може, мені вдалося б його витягти і якось уникнути невідворотного… Це я зараз собі так кажу. Але тоді, запаморочена перемогою, з тремтячими від перенапруження та втоми ногами, я тільки й здатна була пригадати, як вони з Кассі безліч разів гралися в цю гру, глибоко пірнаючи й вдаючи, ніби потонули. Вони ховались у відмілинах біля берега, а потім з’являлись на поверхні з усмішками на почервонілих мармизах, а Ренетт усе верещала… У ящику владно ляскала Стара Мама. Я зробила декілька кроків до обриву.
– Томасе?
Мовчання. Я постояла там якийсь час, а здалося – ніби вічність. Прошепотіла:
– Томасе?
Біля моїх ніг сичала Луара. Стара Мама билась у ящику все слабше. Уздовж цвілого берега у воду спускались довгі жовті корені, схожі на відьомські пальці. І тут я зрозуміла.
Моє бажання здійснилося.
Коли дві години по тому мене знайшли Кассі з Ренетт, я лежала на березі з уже висохлими очима. Одна рука покоїлась на Томасових чоботях, а інша – на розтрощеному дерев’яному ящику, в якому були залишки величезної риби, що вже починали смердіти.
13
Та все ж ми були лише дітьми. Ми не знали, що робити. Ми злякалися – Кассі, мабуть, більше за нас, бо він був старший і краще розумів, що може статися, якщо ми виявимося причетними до загибелі Томаса. Саме Кассі підпірнув, знайшов тіло Томаса під обривом, звільнив його ногу від кореня, до якого та зачепилася, і витягнув тіло на поверхню. Саме Кассі стягнув з нього решту одягу та зв’язав його, перетягнувши ременем. Він плакав, та щось у той день було в ньому жорстке, такого я раніше в братові не помічала. Можливо, у той день він використав весь життєвий запас хоробрості – такий висновок я зробила пізніше. Може, саме тому він потім занурився у м’яке забуття алкоголізму. Від Ренетт ніякої користі не було. Вона сиділа на березі й ридма ридала, її обличчя вкрилось плямами та стало негарним. І тільки коли Кассі поштурхав її і сказав, що вона має пообіцяти – пообіцяти! – тоді вона хоч якось зреагувала, слабко кивнувши у проміжку між риданнями й причитаннями «Томасе, о Томасе!». Можливо, саме завдяки цьому я, попри все, так і не могла по-справжньому зненавидіти Кассі. Того дня він був поряд зі мною і цим зробив для мене значно більше, ніж будь-хто інший. Навіть дотепер.
– Ти маєш зрозуміти, – його хлопчачий голос, непевний від страху, дивним чином був дуже схожий на Томасів. – Якщо вони дізнаються про нас, то можуть подумати, що ми його вбили. Вони нас розстріляють.
Ренетт дивилась на нього нажаханими очима. Я ж втупилась у річку, відчуваючи дивну байдужість. Ніхто не посміє застрелити мене. Я ж піймала Стару Маму. Кассі різко сіпнув мене за руку. Він виглядав втомлено, проте рішуче.
– Буаз! Ти мене чуєш?
Я кивнула.
– Ми маємо облаштувати все так, ніби це зробив хтось інший, – пояснив Кассі. – Люди з Опору або ще хтось. Якщо вони подумають, що він потонув…
Тут він зупинився і підозріло огледів річку.
– Якщо вони дізнаються, що він пішов купатися з нами… можуть поговорити з іншими, з Гауером наприклад… і тоді…
Кассі нервово зглитнув. Більше нічого не треба було казати. Ми обмінялись поглядами.
– Ми маємо облаштувати все так… – він кинув на мене благальний погляд. – Ну, знаєш. Щоб це було схоже на страту.
Я кивнула.
– Гаразд. Я все зроблю, – відповіла я.
Пройшов певний час, поки ми зрозуміли, як треба стріляти з гвинтівки. Там був запобіжник. Ми його зняли. Гвинтівка була важка й пахла солідолом. Потім виникло питання, куди слід поцілити. Я сказала, що в серце, Кассі ж запропонував у голову. Він пояснив, що в цьому випадку вистачить одного пострілу, от сюди в скроню, щоб усе виглядало як справа рук Опору. Ми зв’язали йому руки волосінню, аби все мало якомога природніший вигляд. Звук пострілу ми приглушили його кітелем, та навіть так звук – глухий і досить резонансний – неначе заповнив увесь світ.
Моє горе поглибилось і стало таким тяжким, що занурило мене у стан тривалої нечутливості. Мій розум став схожим на річку – на поверхні він здавався спокійним і кмітливим, але всередині був повільним і холодним. Ми підтягнули Томаса до краю берега та занурили у воду. Ми розуміли, що без одягу та відзнак його буде не впізнати. Навіть переконали себе, що до завтра течія принесе його до Анже.
– Що робитимемо з одягом? – Кассі вже трохи посинів, хоч і тримався дуже добре, і його голосу вдавалось зберігати твердість. – Не можна ризикувати й кидати його просто в річку. Хтось може його знайти. І здогадатись…
– Ми могли б спалили його лахи, – запропонувала я.
Кассі похитав головою.
– Буде надто багато диму, – відрізав він. – До того ж нам не вдасться спалити гвинтівку, ремінь і значки.
Я байдуже стенула плечима. У своїй уяві я бачила, як Томас знову й знову повільно котиться в річку, наче втомлена дитина – у ліжко. Аж тут мені дещо прийшло в голову.
– Морлоча нора, – запропонувала я.
Кассі схвально кивнув.
– Годиться.
14
Цей колодязь сьогодні має приблизно такий самий
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «П'ять четвертинок апельсина», після закриття браузера.