Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

— Ех, щось ти знову б'єш повз ворота, — посміюючись, сказав Маркус. — Скоро хлопці не захочуть брати тебе в команду.

- Я знаю, - зітхнула Джейн. В останні дні крокет здавався їй дуже нудною грою, і вона взагалі не потрапляла у ворота своїм м'ячем. Просто не бачила в цьому жодного сенсу. — Можливо, мої невдачі в грі тимчасові, а можливо мені справді не варто з вами грати.

- Ну що ти! Я ж пожартував. Ти будеш у нашій команді завжди. Не маю уявлення, що ти відчувала ці два тижні. Ти дивовижна. Приходила на всі наші ігри, хоч було видно, що це дається тобі нелегко.

Джейн знову зніяковіла. "Дивовижна". Останнім часом Маркус часто використовував подібні слова. І хоч дівчина чудово усвідомлювала, які почуття він до неї відчуває, вона сподівалася, що вони не виявлятимуться так явно. Адже може настати день, коли він перейде межу милих компліментів – і тоді їхній дружбі настане кінець.

- Я в порядку. Можеш не хвилюватись.

Але Джейн не знала, чи правдиві її слова. Вона ще відчувала слабкість по всьому тілу, але вже практично одужала. Вона зі здриганням згадувала ті миті, які провела у кімнаті короля.  Як впала і наче вся розбилася. Мабуть, розсердившись на її вчинок, Фелікс зробив з нею те саме, що вона з кулоном. Зважаючи на все, ефект падіння був штучним і викликаний його магією. Адже якби вона насправді впала, так, як відчувала, навряд чи вона залишилася б живою. Її відчуття були несправжніми, але при цьому всі її м'язи боліли ще довгий час, і перші дні вона була дуже слабкою. Джейн дивувалася, як у світі, де немає насильства, могло статися подібне. Як він міг зробити їй боляче? Невже Фелікс справді здатний на жахливі речі серед цього чудового світу? Яка вона була наївна. Наслухалася історій про відсутність насильства в Айронвуді та повірила, що перебуває у безпеці.

В її спогадах іноді спливали холодні очі короля, і Джейн тремтіла від страху. Вона справді його боялася. Вона вже не хотіла, щоб він когось лікував чи створив хід у її світ. Вона хотіла, щоб він забув про її існування, просто дозволив їй жити тут.

За минулі дні варто було їй побачити когось зі слуг короля, або хоч щось схоже на тканину, що волочиться по землі, вона відразу ж тікала якнайдалі від цього місця. І, на щастя, їй жодного разу не довелося, зустрітися з Феліксом. Меліса, яку Джейн побачила у своїй кімнаті відразу після того, як прийшла до тями, вважала, що Джейн захворіла. Незабаром звістка про хворобу дівчини, сама собою розлетілася палацом. Меліса дуже жаліла хвору і виконувала всі її забаганки. Сара ж, несміливо ховаючи очі, лише забігала часом у її кімнату, і відразу, виконавши якесь завдання, миттю вибігала назад. Вайолет взагалі від самих подій у храмі не заходила. Кілька разів Джейн бачила дружину вітражника в селі, але жінка не помічала її або вдавала, що не помічає. Джейн і подумати не могла, що пані та вельможі палацу віднесуться до її витівки в храмі набагато краще, ніж люди, з якими вона була така близька. У душі стискало від думки, що сім'я вітражника відвернулася від неї в одну мить. Тим тяжчі були для неї дні фізичної слабкості. Саме зараз їй так потрібна була підтримка, яку ніде було брати. Часом вона приходила до сірого будинку, лежала на ліжку Лани та слухала чарівні вечірні пісні мешканців сірого будинку. Але щоразу, збираючись назад до палацу, вона бачила, що усі мешканці сірого будинку стурбовані її самопочуттям. Тому вона не могла часто показуватись у цих стінах. І нові невеселі дні прикрашали лише Меліса та Маркус. Дівчина розважала Джейн оповіданнями з сільського життя, а Маркус показував їй цікаві місця в Айронвуді та кликав на всі ігри в крокет.

- Ну ось, ти знову задумалася і кудись подумки відлетіла. Ти тепер завжди така, — лагідно посміхаючись, сказав Маркус.

— Такі в мене дивацтва. Я ж з іншого світу, - з усмішкою відповіла Джейн.

— Вам би тільки балакати, — вельможа з команди супротивника якраз підійшов до них. — Краще б більше тренувалися, сьогодні ви знову зазнали поразки.

- Це ненадовго Форест. Скоро Джейн знову буде нашим найкращим гравцем.

Маркус і Джейн переглянулися, і дівчина кивнула на підтвердження його слів. Вони поклали свої молотки в мішок, принесений Форестом, вельможі тим часом уже збирали кулі та ворота, розставлені на полі.

Джейн нахилилася, щоб витягти з землі кілки, коли побачила, як з підвального приміщення палацу вивели Бруно. Дівчина завмерла, не в змозі відвести очей. Рибалка виглядав досить непогано, адже в Айронвуді ніхто не хворів і його фізичний стан не змінився. Тепер він вільний. Але вона не відчувала радості, адже він і був вільною людиною, поки вона своєю брехнею не втягнула його в те, чого сама не розуміла і тим самим – не позбавила його свободи. Джейн рахувала дні до звільнення рибалки, але, спостерігаючи, як він повертається додому, вона не відчула полегшення. Король знав, куди саме слід натиснути. Посадити до в'язниці не її, а людину, яка допомогла їй дістати кулон.

Бруно сів на воза і поїхав через ворота Великих Садів. А Джейн дивилася, як шалено крутилися колеса воза, і разом з ними її почуття провини намотувалося по колу з кожним обертом колеса.

Джейн так хотіла попросити у нього вибачення, виправдатися перед ним, але гадки не мала, як зможе подивитися йому в очі. Просидіти під замком два тижні для будь-якої людини жахливо, а за мірками Айронвуда – це найстрашніше, що може статися. Бруно не захоче говорити з нею, та й навряд чи вона наважиться хоч би підійти до нього.

Дівчина кинула останній погляд на віз з рибалкою, що віддалявся за межі села, і, витягнувши останній кілочок, віднесла його до мішка.