Читати книгу - "Похибка першого типу, Invisibility mask"

Аріель.
Величезна ялинка стояла посеред вітальні, сяючи своєю величчю. Це була найбільша ялинка, яку я коли-небудь мала в своєму житті. Я намагалася вмовити Лео замовити щось менше, скромніше, але його залізний аргумент «ти не будеш погоджуватися на менше» став вирішальним.

— Я вважаю, ти перебільшив із іграшками. Їх тут мінімум на ще дві таких ялинки вистачить, — я здивовано розглядала гору коробок із прикрасами, які займали майже половину кімнати.

Чесно кажучи, зараз наша вітальня нагадувала різдвяну лавку, де було все: від золотих дзвіночків до крихітних Санта-Клаусів.

— Ти не могла обрати, які саме хочеш, тому я замовив усі, — сказав Лео з таким серйозним виглядом, ніби це найлогічніше рішення у світі.

— А що сталося з минулорічними іграшками? — запитала я, обережно дістаючи крихітну скляну зірку.

— Їх немає. Я ніколи не прикрашав ялинку, — сказав Лео, ніби це було чимось цілком нормальним.

Я підняла голову, здивовано дивлячись на нього.

— Як це — ніколи? Як взагалі можна не прикрашати ялинку? Куди тоді Санта клав тобі подарунки, коли ти був дитиною?

Лео ледве стримав усмішку, знизуючи плечима.

— Я не сказав, що ялинки не було. Спеціальна служба приїжджала і встановлювала її. Прикрашена, готова. Ось і вся магія, Янголе. Думаю, Санті не принципово, хто саме прикрашає ялинку.

Я ледь не вдавилася від сміху.

— Це жахливо! Ти навіть не брав участі в найкращій частині Різдва! Ми просто зобов’язані купити тобі різдвяний светр! — я повернулась до Лео, обурено змахнувши руками.

— Янголе, ніяких дурнуватих светрів, — відповів він із хитрою усмішкою, зробивши крок ближче. — Можемо обрати один для тебе, але за однієї умови.

— Якої? — запитала я, підозріло прищурившись.

— Що я потім зніму його з тебе.

Я відчула, як його рука повільно прослизнула під мою футболку, і він притягнув мене ближче.

— Лео! — я легенько вдарила його по руці, намагаючись не засміятись.

— Я просто тренувався, як розпаковуватиму свій подарунок, — він усміхнувся і залишив гарячий укус на моєму горлі.

— Не відволікайся! — я відсторонилася, вдаючи серйозність, але моє серце калатало так, ніби я щойно пробігла марафон. — У нас ще багато роботи з ялинкою!

Лео кілька разів намагався відволікти мене, але врешті-решт, трохи менше ніж за дві години, ми завершили все. Було очевидно, що він не поділяв мого ентузіазму, але, принаймні, не скаржився.

— Як гарно вийшло. Залишилася тільки верхівка. Треба взяти стілець, — я зробила крок, щоб його знайти, але раптом опинилася в повітрі. — Лео! Що ти робиш?

— Допомагаю тобі, мила. Я справжній джентльмен, погодься, — відповів він, тримаючи мене так, щоб я могла дістати до вершини ялинки.

Іноді його несподівані дії доводили мене до інфаркту, але мені вдалося прикрасити верхівку зіркою. Тепер усе виглядало ідеально.

— Думаю, я заслуговую на поцілунок вдячності, — сказав Лео, поставивши мене на ноги.

Я могла б сперечатися або відмовити, але він справді зробив так багато, що ігнорувати це було б неправильно. Піднявшись на носочки, я обвила руками його шию і поцілувала його. Лео дозволив мені вести, надаючи повний контроль, поки я сама не спробувала відсторонитися. У цей момент його руки обхопили мою талію, притиснувши мене ближче, і він поглибив поцілунок.

— Дуже дякую, — я обійняла його так міцно, як тільки могла, — Хочеш, я приготую для тебе вечерю?

— Мила, — він ніжно поцілував мене у маківку, — Я сам усе приготую, тобі потрібно відпочивати. Я прочитав, що у деяких жінок болі можуть приводити навіть до втрати свідомості.

Мені вартувало всіх сил, щоб не засміятися. Його серйозний вираз обличчя, здавалося, говорив: "Я ретельно дослідив це питання". Як можна було не закохатися в нього після цього?

— Ти читав про це в інтернеті?

— Звісно, я мав вивчити інформацію.

Його тон був таким невимушеним, наче це найприродніша річ у світі.

— У мене рідко бувають болі, і точно, ніякої втрати свідомості. І я не проти приготувати щось для тебе, — я не втрималася і злегка провела пальцями по його щоці.

— Точно нічого не болить? — його уважний погляд ковзав по моєму обличчю, ніби він шукав щось, чого я сама не помічала.

— Лео, зі мною все в повному порядку, я ж не хвора, — я закотила очі, хоча його турбота була приємною.

— Добре, мій маленький Грінч, — він усміхнувся і нахилився, торкнувшись мого носа легким поцілунком.

Я засміялася, відчуваючи, як його тепло огортає мене, роблячи цей момент бездоганним.

Лео не сильно допоміг мені із вибором страв, він сказав, що для нього це не має значення, але я чудово знаю, наскільки він перебірливий у їжі. Серйозно, він чистить персики, тому що у іншому вигляді їх не може їсти. Зрештою, я вирішила приготувати тако з телятиною, гостро-солодким соусом і рисом з овочами. Коли основні страви майже були готові, додала ще овочевий салат для балансу.

— Мила, це виглядає неймовірно. Дякую, — Лео підійшов ззаду, обіймаючи мене так, що я відчула тепло його грудей. Його губи ковзнули по моїй шиї, залишаючи обпалюючі поцілунки.

— Ти ще навіть не пробував… Йди за стіл, — намагалась я відмахнутися, але його присутність підривала мою здатність до концентрації.

— Можливо, спершу скуштую тебе, — пробурмотів він, схилившись до мого вуха. Його голос був таким низьким, що змусив мурашки побігти по спині.

— Лео, — я зробила зусилля, щоб говорити спокійно, хоча серце шалено калатало, — якщо ти не сядеш за стіл, вечеря охолоне.

— Ну добре, добре, — він відступив, його усмішка світилася хитрістю.

Я проводжала його поглядом, поки він сідав, і зітхнула. Готувати для Лео було дивовижним задоволенням, але тримати себе в руках поруч із ним — справжнє випробування. Врешті, я подала на стіл готові страви й присіла навпроти.