Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 04"

оселище почуттів, тоді коли вчені досліджували кровообіг. Вони проголошували голод і чуму божою карою, тоді коли вчені будували зерносховища та міську каналізацію. Метафізики творили богів за своїм образом і подобою, зі своїх власних бажань, тоді як учені творили дороги й мости. Метафізики проголошували землю центром усесвіту, тоді як учені відкривали Америку, вивчали зоряне небо і закони руху небесних тіл. Словом, для людства метафізики не зробили нічого корисного, анічогісінько. Крок за кроком відступали вони перед прогресом науки. Тільки-но встановлені наукою факти спростовували їхнє суб’єктивне тлумачення явищ, вони негайно вигадували нові суб’єктивні теорії, що охоплювали вже й ці нові факти. І я не маю сумніву, що метафізики робитимуть так, покіль світу. Метафізики — це шамани, шановні панове. Різниця між вами й ескімосом, що зробив собі вбраного в хутро божка і маже його китовим лоєм, полягає лише в кількох тисячоліттях нагромадження фактів. Оце й усе.

— І все ж ідеї Арістотеля правили Європою протягом дванадцятьох сторіч, — бундючно промовив доктор Балінгфорд. — А хіба Арістотель не був метафізик?

Він переможно обвів очима товариство, і всі схвально заусміхалися й закивали йому головами.

— Невдалішого прикладу годі знайти, — відповів Ернест. — Ви ж посилаєтесь на найтемніший період людської історії. Його не випадково називають «мороком середньовіччя». То була доба, коли науку придушували метафізики, коли фізика перетворилась у розшуки філософського каменя, коли хімія виродилась в алхімію, а астрономія — в астрологію. Яке ж бо жалюгідне було те «панування ідей Арістотеля»!

Доктор Балінгфорд трохи зніяковів, але скоро оговтався:

— Звісно, ця похмура картина, що ви намалювали, досить переконлива; і все ж ви мусите визнати, що в метафізиці крилася велика сила, бо вона вивела людство з темряви середньовіччя у світло подальших часів.

— Метафізика тут ні до чого, — відрубав Ернест.

— Як? — обурено скрикнув доктор Гамерфілд. — Хіба не споглядальна філософія і чисте мислення призвели до великих географічних відкрить?

— Шановний добродію, — всміхнувся Ернест, — вас, здається, позбавлено слова, доки ви не знайдете помилки в моєму визначенні філософії. Ви зараз ніби не існуєте. Але така вже доля метафізиків, і я дарую вам. Ще раз кажу: метафізика нічого спільного з поступом не має. Хліб і масло, шовк і самоцвіти, золото й срібло — та ще, між іншим, закриття сухопутних торговельних шляхів до Індії — ось що спричинило великі географічні відкриття. В 1453 році, як упав Константинополь, турки закрили караванний шлях в Індію. Європейські купці мусили знайти інші шляхи. Ось де справжня причина тих відкрить. Саме шукаючи нового шляху до Індії, Колумб поплив через океан. Про це говориться в усіх підручниках історії. А заразом було здобуто нові відомості про природу, розміри та форму Землі, і Птоломеєва система полетіла шкереберть.

Доктор Гамерфілд зневажливо чмихнув.

— Ви не згодні зі мною? — спитав Ернест. — Тоді в чому я помиляюся?

— Я можу лише сказати, що не змінив свого погляду, — гостро заперечив доктор Гамерфілд. — Але то була б надто довга пісня — спростовувати вас.

— А для справжнього вченого не буває надто довгих пісень, — лагідно сказав Ернест. — Ось чому вчені кінець кінцем знаходять істину, як колись Колумб знайшов Америку.

Я не змальовуватиму всього того вечора до самого кінця, хоч мені й тепер солодко пригадувати кожну мить, кожну подробицю тих перших годин мого знайомства з Ернестом.

Запекла словесна баталія тривала, й наші пастирі дедалі дужче гарячились, аж на виду червоніючи, коли Ернест узивав їх філософами-романтиками та пускачами туману. І раз у раз він тіснив їх з їхніх позицій фактами. «Факт, добродію, незаперечний факт!» — проголошував він тріумфально, побивши в суперечці ще когось із них. Ернест весь ніби їжачився фактами. Він ловив своїх опонентів у пастки фактів, збивав їх з ніг фактами, розстрілював цілими випалами фактів.

— Ви, мабуть, молитеся ідолові Фактові,— шпигнув його доктор Гамерфілд.

— Немає бога, крім Факту, і пан Евергард пророк його, — підхопив доктор Балінгфорд.

Ернест тільки весело засміявся.

— Я мов той техасець, — сказав він і, побачивши, що від нього чекають пояснення, додав: — Знаєте, міссурієць завжди каже: «Не побачу — не повірю», а техасець каже: «Не повірю, доки не помацаю». З цього й видно, що він не метафізик.

Трохи згодом, коли Ернест сказав, що філософи-метафізики так і не змогли виробити критерій істини, доктор Гамерфілд раптом напосів на нього:

— А який же той критерій істини, любий мій? Може, ви ласкаво відкриєте нам те, над чим так довго й марно билися голови, мудріші за вашу?

— Аякже, — промовив Ернест, дратуючи їх своєю задирливою впевненістю. — Ті ваші мудрі голови билися над критерієм істини так тяжко, бо вони шукали його десь у захмар’ї. Якби вони не покидали твердої землі, то знайшли б його досить легко. Вони б зрозуміли тоді, що самі встановлюють критерій істини кожним своїм практичним учинком, кожною своєю думкою.

— Ні, ні, ви дайте нам критерій, — наполягав доктор Гамерфілд нетерпляче. — Не треба передмов, дайте нам те, чого ми так довго шукали. Дайте нам критерій істини, щоб ми з вами разом стали подібні до богів.

Аж до нечемності зневажливо-скептичний тон тих слів, видимо, потішив майже всіх гостей. Лише епіскоп Моргауз, здавалось, почувався ніяково.

— А доктор Джордан{9} сформулював його дуже просто і ясно, — відповів Ернест. — Ось його критерій істини: «Чи буде з цього діло? Чи можемо ми звірити на нього своє життя?»

Доктор Гамерфілд тільки зневажливо пирхнув.

— Ви забули про епіскопа Берклі{10}, якого ще ніхто ніколи не спростував.

— А, король метафізиків! — засміявся Ернест. — Але й цей ваш приклад невдалий. Берклі сам засвідчував, що на його метафізику звіритись не можна.

Доктор Гамерфілд аж підскочив з обурення. У нього був такий вигляд, ніби він зловив Ернеста на крадіжці або на брехні.

— Молодче! — заволав він. — Ви перевершили самі себе! Це вже зовсім ница й безпідставна інсинуація!

— Ну, тепер мене зовсім знищено, — промовив Ернест покірливо. — Не знаю лише, що мене вдарило. Може, ви дасте мені його помацати, пане докторе?

— Дам, дам, не бійтеся! — доктор Гамсрфілд аж захлинався з люті.— Звідки ви взяли, ніби епіскоп Берклі сам засвідчував, що на його метафізику не можна звіритися? Ви вигадали це! Ви ж не маєте ніяких доказів! На неї завше можна було звіритись, голубе мій!

— Вам треба доказів? Будь ласка. Я бачу такий доказ у тому, що… — Ернест хвильку помовчав, — у тому, що Берклі на практиці мав звичку ходити дверима, а не пертися крізь стіни. І в тому, що він волів звіряти своє життя на