Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 04"

— Але ж усе це речі буденні, земні! — вигукнув доктор Гамерфілд, — Метафізика ж чинна в царині чистої уяви.

— І в царині чистої уяви на неї можна звіритися? — запитав Ернест спокійно.

Доктор Гамерфілд ствердно кивнув головою.

— Ну звісно, в чистій уяві на вістрі голки можуть танцювати цілі хмари янголів, — немовби в задумі вів далі Ернест. — І ескімоський божок у хутрі, годований тюленячим лоєм, теж може існувати в уяві, і звірятись на нього можна — в уяві, якщо тільки не знайти в тій же уяві доказів протилежного… Треба гадати, пане докторе, що ви теж живете в царині чистої уяви?

— «Уява — то царство моє»[21],— гордо відповів доктор Гамерфілд.

— Тобто, як я вже казав, витаєте в надхмар’ї? Але ви напевне повертаєтесь на землю, як настає час обіду або як ця сама земля починає раптом труситись у нас під ногами. Або ж скажіть мені, наприклад, чи не боїтеся ви під час землетрусу, що вашу безтілесну голову може розвалити якоюсь нематеріальною цеглиною?

Доктор Гамерфілд відразу мимовільно схопився за голову, де було видно великого шрама. Випадково Ернест як у око вліпив: під час недавнього Великого землетрусу{11} доктора Гамерфілда мало не вбило цегляним комином, що звалився з будинку. За столом вибухнув регіт.

— Ну як? — спитав Ернест, коли веселощі вщухли. — Можете ви довести протилежне?

Запала тиша. Ернест ще раз спитав: «Можете чи ні?» — а потім додав:

— Ну що ж, ваша мовчанка — це теж аргумент, тільки не на вашу користь.

Доктора Гамерфілда було тимчасово вибито з сідла, і баталія за столом повернула в іншому напрямку. Ернест кидав священикам виклик за викликом. Коли вони твердили, що знають робітничий клас, Ернест кидав їм у вічі такі щонайпростіші факти з життя робітництва, що їх вони не знали, і пропонував ті факти спростувати. Він оперував самими фактами і не давав своїм опонентам утекти в метафізичні абстракції, щоразу вертаючи їх на тверду землю, до фактів.

Як яскраво пригадується мені ця сцена! Я ніби навіч бачу Ернеста, чую войовничі нотки в його голосі, стежу, як він безжально побиває своїх супротивників тими фактами, мов ударами батога. Ернест був невблаганний. Він сам не просив ощади{12}, але й нікому не давав її. Я ніколи не забуду того прочухану, що він завдав їм під кінець.

— Сьогодні ви тут не раз наочно довели, що не знаєте робітничого класу. Дехто з вас визнав це відверто, за інших промовляло невігластво їхніх тверджень. Проте вас не можна й винуватити в цьому. Справді, звідки вам знати робітництво? Ви ж не живете з ним і серед нього. Ви тулитеся до класу капіталістів. Ще б пак ні! Капіталісти платять вам, вони годують вас, одягають в оце гарне вбрання. Натомість ви платите своїм хазяям якраз тими гатунками метафізики, що їм до вподоби, а до вподоби вони їм тому, що не загрожують панівному суспільному ладові.

По товариству перебіг гомін незгоди.

— О, я не маю сумнівів щодо вашої особистої щирості,— застеріг Ернест. — Ви цілком щирі. Ви вірите в тс, що проповідуєте. І якраз у цьому ваша сила і ваша особлива цінність для класу капіталістів. Та досить було б вам змінити свої переконання на такі, що загрожували б панівному ладові, як ваші проповіді стали б не до вподоби вашим роботодавцям, і вам негайно показали б на двері. Адже ж такі випадки трапляються раз у раз{13}, чи не правда?

Цього разу ніхто не висловив незгоди. Всі мовчки погодилися з тими словами. Лише доктор Гамерфідд заперечив:

— На двері показують лише тим, хто збивається думкою на хибні шляхи.

— Цебто, іншими словами, на ті шляхи, котрі не до вподоби класові капіталістів, — відповів Ернест, — Отож я й кажу вам: проповідуйте собі далі, заробляйте свою платню, але, заради бога, дайте спокій робітничому класові. Ви належите до ворожого табору. У вас немає нічого спільного з робітничим класом. Ваші руки випещені, бо інші руки працюють на вас. Ваші животи розпасені на ситому харчі.— (По цих словах доктор Балінгфорд знітився, й усі мимоволі поглянули на його величезне черево. Про нього злі язики казали, що він уже багато років не бачив власних ніг). — І голови ваші напхані ідеями, що підтримують лад, який вас годує. Ви такі ж найманці — щоправда, цілком щирі,— як колись були найманці а швейцарської гвардії{14}. Отже, служіть своїм хазяям вірою й правдою, захищайте їхні інтереси своїми проповідями, але не лізьте до робітничого класу і не обплутуйте його своєю брехнею. Не можна, якщо хочеш лишатися чесним, перебувати одночасно в двох супротивних таборах. Робітничий клас досі якось обходився без вас. Повірте мені, він і надалі без вас обійдеться. І навіть більше: без вас робітничому класові буде краще, ніж з вами.

Розділ II

ВИКЛИК

Щойно двері зачинилися за останнім гостем, тато впав у крісло і вибухнув нестримним реготом. Відтоді, як померла мати, я ще ні разу не бачила його таким веселим.

— Закладаюся, що доктор Гамерфілд зроду-віку не чув нічого такого, — сміявся він. — «Гречності священицьких диспутів»! Ти завважила, як він почав, мов ягня, — Евергард тобто, — і як швидко обернувся на лева рикучого? У цього молодика надзвичайно дисциплінований розум. З нього вийшов би чудовий науковець, якби його енергія була скерована в бік науки.

Чи треба казати, що Ернест глибоко зацікавив мене саму? Не тільки тим, що він говорив і як він говорив, а й сам собою як людина. Мені ще ніколи не траплялося здибати такого чоловіка. Либонь, саме через те я була тоді ще незаміжня, хоч мала вже двадцять чотири роки. Я мусила признатися собі, що він мені сподобався. І вподобала я його не розумом і не логікою. Попри свої могутні м’язи й боксерську шию, він справив на мене враження дитинно щирого юнака. Я відчувала, що під личиною задираки-полеміста в ньому криється делікатна й чуйна душа. Не знаю, як я збагнула те, — мабуть, жіночим чуттям.

Його голос, схожий на поклик сурми, все лунав мені в душі. В ньому було щось таке, що дійшло до мого серця. Я відчувала, що хотіла б знову почути той голос, побачити іскринки сміху в його очах, що так суперечили