Читати книгу - "Том 12"

Може, справді з німецької медичної літератури трапиться що таке, що його конче слід прочитати, а не буде кому, то чи не пришлеш мені, а я б тобі зреферувала, наскільки зумію. Мені ж можна всякі речі читати — я, ти знаєш, аж занадто «не мнітельна».

Для мене се дуже велика потіха, що моя любая Лі-леєнька може прибути до мене помогти при лихій пригоді, тільки, звісно, я не турбуватиму без великої потреби, бо знаю, що нелегко отак зриватись та їхати. Мені тепер їхати було б трудно, найгірше машиною, бо тая машинна тряска найгірше мені вадить, а для моря тепер ще погода дуже непевна.

Се вже досі рішилась Михайлова справа — чим-то вона скінчилась? Напиши хоч коротенько. Не пишу Михайлові окроме, бо тепер уже і я втомилась. З тої ж причини

і мамі зараз не пишу. Міцно цілую тебе і всіх наших.

Твоя Леся

2 лютого 1908 р. Ялта 20. І. 1908

Любії мої Ліліє і Михайло!

Поздоровляю вас з покінченням тарапати, бодай уже їх більш не було! З листів моїх і Кльоні ви бачите, що мої діла наче поправляються, тож сподіваюсь, що не прийдеться мені турбувати Лілієньки екстреними приїздами. Вчора лікар Тамбурер уже теж казав, що є мені надія і без операції вигоїтись. Тепер, на моє щастя, є моє головне лікарство — сонце. Оце вже кілька день погода зовсім весняна (в затінку +13° R, на сонці до +29° R), і я, скільки сонце дозволяє, печуся на своєму балконі та й чую, що «сила вступає», навіть апатія моя трохи подалась і я почала дещо пописувати, все це разом поправило й настрій. Завважила я, що найбільш мені шкодить ходня, отож я і не ходжу сливе нікуди. Та й*сидіти стараюсь тільки відхилившись (через те так погано пишу), а більше таки полежую (думаю оце купити собі солом’яний шезлонг, щоб і надворі лежати). Через те і «на провірку» не поїду, хіба що погіршає, бо либонь більше мені було б шкоди від тряски та втоми, ніж користі від діагнозу. Зроблю поки що тут кілька провірочних аналізів (так радить д[окто]р Тамбурер), то, може, й тут що виясниться,— якби ж стан мій перемінився і треба було б помочі, то я обіцяю про се щиро написати.

Прошу Вас, Михайлю, довідайтесь-таки до «Вісника», коли змога (я тямлю, що досі Вам не до того було),— бо знов XII книжка прийшла через Балаклаву і доки ж се буде? А VIII, IX і X книжок таки й зовсім нема, либонь, вони не висилались. Передплату на 1908 р. нехай одвернуть з гонорару «Кассандриного», коли нема звичаю посилати gratis авторам і більших речей, коли ж є звичай, то й гаразд, але адресу ялтинську хай затямлять. Я і Кльоня цілуємо Вас обох і Михаля.

Ваша Леся

Маму і Geschwister міцно цілую.

А що ж Аляльо не пише?

8 лютого 1908 р. Ялта 26.1 (8. II) 1908, Ялта. Дарсановская

ул[ица], д[ача] Терещенко#

Високоповажаний товаришу!

Про справу т. Луцького писала вже мені Кобилянська, та вона забула додати, в якому саме місті мешкає тепер т. Луцький, відписати ж їй самій я тоді не зібралась, бо саме була хора, та й не думала, що се так дуже нагальна справа. Тепер боюся, чи не запізно прийде моя відповідь, бо хоч відповідаю зараз, як отримала Вашу картку, але ж отримала я її кружним шляхом — via 1 Київ — Ялта — а в Росії пошти express нема, то вже мусимо підлягати обставинам.

Ото! Почала я писати листа до т. Пачовського, а раптом дочиталась, що треба його направити до Вас, шановний товаришу Луцький. Ну, то нехай все буде до Вас і попереднє. На жаль, рукопису Вашого у мене нема, бо я його послала вологодцям, з Вашого дозволу, вкупі з іншими скриптами, а вологодці мені жадного з тих скриптів не вернули, бо то звичайне так робиться в Росії. Шкода, що Ви мені тоді ще не зазначили, що скрипт Вам потрібен назад,— я би дала його переписати і вернула б оригінал Вам. Та вже тепер не поможе. Є хіба такий спосіб: як маєте кого знайомого в Києві, то нехай він Вам спровадить той вологодський збірник (се можливо) і там будете мати Ваші твори. Я сама того збірника ще не маю, а в Ялті його ніяк здобути. Ще могли би Ви написати у Вологду до д[обродія] Івана Харламова (видавця збірника), але се навряд чи добре, бо Вологда далеко і з нею кореспондувати з многих причин загайно. Та, певно, скриптів у Вологді вже й нема, бо збірника друковано в Петербурзі.

Дуже мені прикро, що не можу Вам чогось приємнішого написати, але сподіваюсь, що не будете мене винуватити за се.

Все ж і при сій нагоді мило мені висловити Вам свою [вдячність] за привіти, не раз надсилані од Вас мені, і взагалі за Вашу уважність до мене, виявлену в свій час.

Простіть, що такий якийсь лист неформений вийшов — се я вже здичавіла через свої вічні хороби...

Вітаю Вас сердечно

10 лютого 1908 р. Ялта 28. І (10 II) 1908, Ялта,

Дарсановская ул[ица], д[ача] Терещенко.

Вельмишановна добродійко!

Тільки що отримала Вашого листа, бо, як бачите, я вже не живу в Києві і лист їхав до мене ще пару днів, поки дістався до Ялти. Минулий Ваш лист справді заблу-кався, і тому я в свій час не подала Вам потрібних Вам відомостів. Хоч і тепер не так-то я багато знаю в сій справі, та вже що знаю, те скажу. Умов життя в інших місцях Італії, крім Сан-Ремо, я не знаю, бо ті дві зими, що я пробула в Італії, я прожила безвиїзно в Сан-Ремо. Тому вже минуло 5 років, і, може, за сей час умови життя там у якому-небудь напрямі змінились. Тоді там життя (хата і повний пансіон) коштувало від 6