Читати книгу - "Том 12"

frs. денно одній людині в отелі або в пансіоні, а при своєму господарстві (на власній квартирі з кухнею) від 4 frs; се я кажу про таке життя, яке проводять люди хворі, себто з побільшеною годівлею на санаторський лад і з відповідним комфортом. Знала я там людей, що уряджувались і ще дешевше, але вони жили дуже злиденно і се зле од-бивалось на їх здоров’ї. З недорогих отелів там тоді був порядний Hotel de France 95. Знайомих у мене була тоді, та єсть і тепер, родина Садовських (далекі родичі наші), вони живуть там завжди, мають власну віллу, що зветься Villa Natalia на ул. Corso Cavallotti. Я жила у них, поки була в Сан-Ремо. Люди вони симпатичні і, скільки мені відомо, ніколи не відмовляються помогти, як можуть, приїзним з Росії людям. Садовський, правда, чоловік дуже хворий і рідко показується до чужих, але жінка його Наталія Ільїнішна і тітка її Меланія Фомінішна, надто ся тітка, мають натуру товариську, і, певне, помогли б Вам хутко зорієнтуватись в теперішніх умовах Сан-Ремо і його околиці. Як будете в Сан-Ремо, то зайдіть до їх від мого імені, я думаю, що жалувати про се не будете. Ще я знала там доктора Асвадурова (російський вірменин), що практикував там досить успішно, хоча він людина дуже млявої натури і непрактична до пес plus ultra 96.

Скінчив він у Росії, але мав і якийсь паризький диплом. З сього прецеденту виводжу, що, либонь, чоловікові енергічнішому в Сан-Ремо могло б і дуже добре повестись. Найкраще, либонь, було б, якби Ваш чоловік міг здобути посаду в якійсь санаторії. При мені саме засновували в Сан-Ремо санаторіум спеціально для росіян, але як пішло діло з тим закладом і чи є там яке вакантне місце, сього не знаю. Оспедалетті було тоді зовсім маленьке містечко, і я не думаю, щоб там з якогось погляду було краще, ніж в Сан-Ремо, але, може, тепер се й не так. Зрештою, Оспедалетті так близько до Сан-Ремо, що його можна вважати пригородом сього міста.

Я ще згадала, що в С.-Ремо був і інший лікар-росіянин (прізвисько я забула) і мав дуже добру практику (диплом мав тільки російський).

Коли Ви маєте змогу, то найкраще було б проїхати комусь із Вас двох в С.-Ремо і там особисто навести справки при помочі хоч би й моїх знайомих, бо позаочі вони можуть не те довідатись, що вам треба, та й взагалі листування річ затяжна, а Вам треба, як бачу, скоріше щось рішити.

З свого боку я з охотою готова дати Вам усякі пояснення, які здолаю, якщо сей лист лишив для Вас що-не-будь неясним. Тільки як будете писати, то пишіть на подану в заголовку адресу, бо я в Ялті маю прожити довго. ІЦе додам, що прізвисько моє тепер Квітка, бо я сього літа пішла заміж. Житиму в Ялті через те, що перше чоловік мій був хворий і повинен добре зміцнити себе, а тепер сама я хвора (туберкульоз нирки) і не маю надії хутко видужати...

Будьте здорові! Напишіть, як зважите і де урядитесь. Рада знати, як Вам поведеться.

З правдивою пошаною

Л. Косан-Квітка

132. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

16 лютого 1908 р. Ялта З/ІІ 1908, Ялта,

Дарсановская, д[ача] Терещенко

Люба мамочко!

Вибачай, що я тобі давно не писала. Та ото тії медичні теми якось і томили, і настрій одбивали, а треба ж було з ними якось покінчити. Послухавши Лілі і Макси-

Mof Івановича, я поки що оперуватись не збираюсь, але й на провірку не їду — нехай уже як зовсім тепло стане, бо я тепер холоду більше усього боюся, себто не тільки теоретично «простуди» там якої чи що, а таки просто саме учуття холоду мені до невитримапня прикре, і я інстинктивно його уникаю. Ще й завважила я, що ходіння і їзда мені шкодять. Отож, може, скоріш поправлюсь, не рипаючись. Коли б тільки швидше справжня весна настала, щоб сонця було багатої А то тепер усе так: то тепло, то сніг або вітер з півночі. Хоча мене, власне, вітер мало діймає, бо наша веранда добре захищена від півночі, то як тільки сонце світить, на їй можна вигрітись як слід. Кльоня став тепер виносливіший щодо холоду і всяких змін, ніж я (аж часом мене дивує), і під впливом сього вже здається занадто став покладатись на своє здоров’я: справляє за мене всі орудки в місті і навіть в хаті, а се вже й на службу знов поступив... Уже й «приказ» має, що він лічиться при сімферопольському суді, але фактично буде не в Сімферополі, а в Ялті помагати тутешньому слідчому. Зробив він се для того, що його дуже пригнітала свідомість життя без власного заробітку, та ще й те, що інакше він не надіявся утворити собі грунт чи то для адвокатури, чи для нотаріату, на який він тепер більше лагодиться (навіть студіює «Положение о нотариаль-ной части»),— він каже, що без знайомостів і зв’язків у судовому околі трудно досягти чогось в обох тих спеціальностях. Того я вже гаразд не знаю, а тільки, правду кажучи, я не рада тому вступленню на службу і сперечалась проти того, скільки могла/4та, на жаль, мене лікарі не піддержали, запевняючи, що така служба не завадить здоров’ю, а навіть може добре вплинути на нерви, яко робота систематична, привична і не дуже втомна; вони се й порадили іменно з сього починати роботу після довгого перериву, а не з якоїсь нової, ще не випробуваної спеціальності, яка вимагала б більшого напруження пам’яті і нервів. Ну, нехай вже. Потішаю себе тим, що се ненадовго сей перехідний ступінь. Поки що Кльоня ще на службу не ходить, бо там не всі формальності скінчились, та се й добре, може, поки що весна встановиться.

Я теж трохи «підтягнулась» і писати було почала, хоча, як звичайно, не те, що треба. Замість викінчування речей, що давно пора викінчити, написала якесь оповідання, що й досі йому назви не доберу, а тепер воно лежить, бо нам обом переписувати трудно. Хочеться, коли буде знов lucidum intervallum*, написати маленьку повість для твоєї «Молодої України», ніби історичну, з та-тарсько-українських часів (приязнь малого українця — сина бранки — і татарочки-селянки, невважаючи на традиційний антагонізм старшого покоління, потім дальша доля сеї пари, таки розлученої життям). Але що ж сама «Молода