Читати книгу - "УПА у вирі боротьби"

Ввечері сотня Громенка вирушила попри село Волю Мигову під село Манів. Курінний Байда в супроводі двох стрільців попрямував до одного з бункерів, де сподівався нав'язати контакт, але застав лише порожню канцелярію командира Рена. З неї він приніс кілька стрічок із набоями та пару кілограмів солі. Вояки помітили, що Байда був незадоволений, і зрозуміли важливість цього зв'язку. Власне не тому, щоб його нав'язати, сотня маршувала до лісів Хрещатої, звела багато боїв, потерпіла поважні втрати в людях, а цілі так і не осягла.

Тепер вона заквартирувала біля словацького кордону в потоці. Командир Байда забрав зі собою виховника Зоряна і двох стрільців та, попрощавшись зі почтом сотні, пішов шукати зв'язку з командиром відтинку Реном.

У кожній хаті і стодолі села Манова стаціонували вороги, а за селом у потоці, повстанці розпалили кілько вогнищ, замаскували їх листатим галуззям і грілися. Санітари переварювали воду й робили перев'язки пораненим. До Чумакової ватри підійшли отець Кадило й командир Бартель, який тепер цілким згубив свій колишній животик, і Чумак їх запитав:

- Що робимо далі? Відповів отець Кадило:

- Чумаче, будемо молитися й далі битимемо чортяк!

- Значить, тактика не міняється, - констатував командир Бартель, на мить замислився, а тоді продовжував. - Знаєте, отче, я у цьому селі народився…

Розмову перервав службовий старшина:

- Друже Чумак, вас кличе командир!

Дивуючись, чому цей виклик, Чумак пішов до нього. Командир Громенко тримав у руці компас і військову карту, розглядаючи щось на ній при світлі полум'я. Чумак не перебивав. Склавши карту в мапник, сотенний щойно тепер побачив Чумака, який зголосив свій прихід.

- Друже Чумак! - почав сотенний. - Упродовж двох днів ми мусимо зробити досить далекий і прихований марш, а голодні хлопці подають із ніг. Чи не спробували б ви роздобути якихось харчів?

Сказаного таким тоном наказу Чумак іще ніколи від свого командира не чув, а тим більше не розумів, де ці харчі можна було здобути. Йому здавалося, що за ними командир хоче вислати його на Словаччину й він запитав:

- Чи масте на увазі котресь зі словацьких сіл?

- Ні, - почулася відповідь. - Перші села за кордоном розташовані досить далеко. Я мав на думці село Манів.

- Це буде важка справа, - похитав головою Чумак. - У ньому повно ворожого війська, але спробувати треба.

Зголосив свій відхід і почув кинуте вслід командирове слово:

- Щасливо!…

Зібравши рій, який, дякувати Богу, начисляв іще десять вояків, Чумак вирушив із ними на край лісу. Тут затримав відділ, пояснив у чому справа, вислухав думки і пропозиції друзів, а потім призначив застави, стійку й організаторів харчів. Відстань поміж узліссям і селом виносила не більше одного кілометра, але прямий підхід до села став би певною згубою для цілого роя. Тому треба було обходити полями й зайти до села посередині. Така тактика вможливлювала добрий підхід, але зате створювала велику небезпеку для відступу. Ніч була темнувата, але очі бачили людину На віддалі кількох кроків. Отож рій вийшов із лісу й півколом подався до села. Поля були орні, але місцями траплялися горби, і треба було йти дуже обережно, щоб не впасти.

Ще ніколи Чушковий рій не рахував на такий неуспіх, як сьогодні. Відомо було, що село порожнє, харчі вивезені і знищені, а в додатку до всього у ньому квартирував ворожий відділ, та ще, певно, й великий. На здобуття чогось від ворога було мало надії. По-перше, ніхто не мав поняття про те, де знаходиться кухня й де таборують вози з харчами, а, по-друге, вигнання ворога з села силами одного роя було неможливою справою.

Але, із другого боку, здобуття харчів зробилося пекучою проблемою, бо фізичний стан сотні був даже ослаблений. Біля вогнищ байдуже лежали поранені, а до них долучилося ще кілька вояків, уже зовсім немічних, виснажених боями, маршами й голодом. Створилася така ситуація, що вистачало ще двох днів маршу без харчів, і ціла сотня могла потрапити ворогові в руки без бою. А тут командир Громенко плянує кількаденний перехід, знаючи добре, що без підкріплення фізичних сил він не вдасться.

Йдучи, Чумак тримав у руці приготований до пострілу автомат і роздумував над тим, де можна підхопити якусь поживу. На полі вирвав стебелину з листям, напевно і нервового напруження поклав її в рот і почав жувати. Стебелина мала кислий смак, і на нього Чумак звернув увагу. Це був дикий квасок, і його сік приємно залоскотав зголоднілий шлунок.

Рій сходив дуже обережно до того самого потоку, біля якого два кілометри вище таборувала при ватрах сотня. За потоком забовваніла маленька гірка, а на ній розкинуті хати. Звідти малим вибалком рій посувався до перших хат. У кожній із них блимало світло, а на дорозі стояло багато возів і гармат. Смик зайняв тут становище з кулеметом, решта ж роя тихенько підсувалася до хат. У хаті, біля якої зупинилися Чумак і Бук, поляки співали якусь польську пісню на мелодію «Очі чорні».

- Що будемо робити? - запитав тихенько Бук.

- Шукай за пивницею, коморою, грубкою або стайнею, відповів Чумак, - а коли знайдеш коня, то одразу сідай на нього й жени до сотні.

Бук пішов, а Чумак почав снувати пляни. Чи не заскочити до хати, щоб роздобути бодай кілька консервних баньок, а «антків», якщо не піднесуть рук, вислати до св. Петра?… Він уже зробив рух, але в цю мить Бук й Арпат повідомили, що під стодолою є мала грубка, а в ній трохи картоплі. Вдоволений Чумак підійшов під стодолу, послав Бука крізь маленький отвір до середини, а Арпат розстелив палатку. Решта друзів стояла за деревами, готова до акції, щоб на випадок ворожого вогню дати можливість Букові вилізти із грубки.

Ось Бук подав першу торбу маленьких картоплин, які висипали на палатку разом із резервовими набоями Бука, й Арпат віддав йому порожню торбу. Так мандрувала вона кілька разів до середини трубки й назовні, а коли на палатці вже назбиралося чимало картоплі, Чумак вислав із нею кухаря до потоку й наказав:

- Стережи її більше, як брилянтів!

На землю лягла друга палатка, й на неї знову посипалася бараболя з Букової торби. Обмацавши кожний куток грубки й не знайшовши більше нічого, Бук виліз наверх. Із другою палаткою помандрував до сотні стрілець Шумний, одержавши такий самий наказ.

Бук й Арпат задумали провірити вози на дорозі й одержали на це від Чумака дозвіл. Охороняючи