Читати книгу - "Танці утрьох"

— Дякую. А чи знаєш ти будинок моди «Наталі»?

Букреєв наморщив чоло і прикусив губу. Він завжди робив так, коли потрібно було щось згадати. Така манера дещо тішила Кононова. Він і зараз не зміг стриматися, щоб не посміхнутися.

— Знаю. Цікава молодь, що займається моделюванням одягу. Хоча…

Букреєв заглянув у сейф і витяг звідти тонюсіньку папочку. Хвилин п’ять він переглядав її вміст, Кононов з надією спостерігав за його діями.

— Хоча, — тріумфував Букреєв, — і у них рильце в пушку. Останні півроку, як видно зі звітів, вони теж займаються нелегальною діяльністю. Торгують і…

— І? — нетерпляче запитав Кононов.

— І шастають туди-сюди по закордонах. Очевидно, не без посередництва вже згаданого «Євротура». Їхні офіси розташовані неподалік один від одного. А загалом, будинок моди — дрібна рибка.

— Можливо, але саме директора цього будинку моди й убили. Марину Рубіну. Це ім’я тобі про щось говорить?

— Ні, — відразу відповів Букреєв.

Відповідь Букреєва втішила Кононова: це означало, що Марина не зв’язана із кримінальними структурами.

— А Максима Петровича Смолича?

Кононову довелося чекати відповіді хвилини три.

— Смолич… Це ім’я я десь чув. Він, по-моєму, раніше працював в одній… Здається у «Інвестбуді»? Хоча ні, не пам’ятаю.

Кононов засмутився, але гріх було скаржитися на долю: він дізнався багато нового.

Ще півгодини Кононов витратив на беззмістовну балаканину — щоб Букреєв не подумав, що він заходить до нього тільки по роботі, а вже потому залишив територію найзагадковішого відділу Управління.

12 травня, 13.19

— Ага, — тріумфально сказав Булавін. — Громадянин Кононов власною персоною. Скажи, Володю, ти часом, з роботи не звільнився? А то ми швиденько оформимо відповідні папери і підеш у ресторан подавати сам знаєш кому ананасову воду.

Булавін ніколи не жартував. Ніколи. Будь-який його жарт чи гра слів, були жорстокіші за команду НКВД — «Розстріляти!» Усе, що він говорив, потрібно було сприймати дуже і дуже серйозно. Вибору в мене не було. Я знав назубок усі його викрутаси. Звичайно, я збрехав йому, коли сказав, що Гретинський не зізнається, насправді в моєму сейфі лежали його показання.

— Дозвольте доповісти, пане полковнику.

— Сідай. Розповідай.

— Осетинського довелося відпустити під розписку. Адже проти нього немає ніяких фактичних доказів.

— Пістолет?

— Підкинутий. Знайшлися свідки, які бачили, як у машину Осетинського залазив невідомий.

— Сигнал у міліцію?

— Гадаю, його зробив справжній убивця або його підручний.

— А сам мотив злочину?

— Найбільше зацікавлений, у тому, щоб посадили Осетинського зведений брат Рубіної.

— Його прізвище?

— Сапегін.

— Далі.

— Про Осетинського все.

— Далі! — гаркнув Булавін.

— Прапорщик Котов із СІЗО доповів мені, що якийсь чоловік пропонував йому чималі гроші за те, щоб він передав Гретинському записку. Ми склали фоторобот. Сьогодні я упізнав цього типа.

— Ти? — нарешті Булавін заговорив звичайною людською мовою, не позбавленою емоцій. Здається, він хотів сказати: «Невже ти, сопляче, ще на щось здатен?»

— Ним виявився співробітник служби безпеки туристичного агентства «Євротур», директором якого якраз і є зведений брат Рубіної, Сапегін.

— У мене хороша пам’ять, — роздратовано мотнув головою Булавін. — Продовжуй.

— Записку Гретинському все-таки передав наш малосвідомий працівник. У ній представники якогось угруповання, що не побажали назватися, погрожували вбити Наталю Воробйову, подругу Марини і Осетинського, якщо він не візьме всю провину на себе.

Булавін поступово оживився.

— Записка в тебе?

— Гретинський її з’їв.

— От дурень, якщо не бреше, звичайно. Що ще?

— У Сапегіна досить темне минуле. Мені відомо про його спробу шантажувати Рубіну. Крім цього, він тісно зв’язаний з головним бухгалтером «Наталі».

— Якої «лі»? — Булавін демонстративно повернув до мене вухо.

— Прошу вибачення, товаришу полковник. «Наталі» — це будинок моди, директором якого була Марина Рубіна.

— A-а. Ти про цей будинок з химерами, Володю?

Я напружився. Що він має на увазі? Що йому відомо? І звідкіля?

— Так, товаришу полковник. Я не хотів вам розповідати про інцидент, поки не виведу все на чисту воду, але співробітники будинку двічі бачили привид Марини Рубіної.

— А я тобі про що, — Булавін підтримав мене.

«Пронесло», — подумав я, згадуючи свій нічний візит до будинку моди. Однак Булавін і не думав закінчувати розмову:

— Але ж ми не ведемо розслідувань незвичайних явищ? Нехай ними займається примарна міліція, нехай мертві оплакують мертвих. Але якби всі неприємності на цьому скінчилися.