Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

Голова йшла обертом, наче на екстремальній каруселі. Губи Аркадія, спочатку трохи розгублені, тепер вже на повну відповідали моїм губам. Вишукано, жарко, п'янко. Маленька чорна борідка злегка поколювала ніжну шкіру обличчя, а верткий язик некроманта, щоразу проникаючи в мій ротик, ковзав моїм язиком — швидко, але настільки збуджуюче, що мені просто нічого не залишалося, крім як на голих інстинктах слідувати за ним, своїм язиком у його рот.

А потім я зробила те, чого сама від себе не чекала! Що раніше, у далекому минулому житті, робити ніколи бажанням не горіла… але цього разу справді хотіла це зробити. Для нього.

— Маргарито... — збуджено охнув Арк, запускаючи пальці в моє волосся. І, протяжно стогнавши, закотив очі.

Жадібно ловлячи кожен звук, відчуваючи напругу всього його міцного тіла, я з щирим, неприхованим задоволенням продовжувала, поки не досягла такого бажаного результату! Після чого, задоволено витерши губи витонченим жестом, підвелася, щоб прийняти повільний, спокусливий поцілунок.

— Це було несподівано, — видихнув Аркадій, обіймаючи мене за талію.

— Сама від себе не чекала, — зізналася я, злегка примружившись, наче кішка.

— Це що ж, тобі подруга на моркві кілька уроків дала, чи як? — розслаблено посміхнувся чоловік, ще раз грайливо ловлячи мої губи.

— Якось так, — хихикнула я, помітивши, що треба б бути обачнішою, хоч би як нервувала. А то такі сюрпризи справді виглядали трохи дивно і навіть підозріло з боку молоденької дружини, яка аж донедавна спала з чоловіком лише кілька разів «чисто задля діла», щоб спадкоємця склепати.

— Ти мене так зовсім з ґлузду зведеш, — підморгнув Арк, пестячи долонями мою спину. А потім, гаряче шепочучи мені на вушко, додав: — І знаєш, ти навіть не уявляєш, як я зараз хочу плюнути на роботу і потягти тебе до спальні… Але мені справді треба бігти, відпросився всього на кілька хвилин, просто щоб попередити тебе. То що, може, продовжимо сьогодні вночі?

— Обов'язково, — спокусливо усміхнулася я, провівши кінчиком пальця по вилиці некроманта. Після чого, не втримавшись, знову поцілувала його.

Схоже, Арку справді коштувало неймовірних зусиль випустити мене з обіймів і покинути квартиру, повертаючись на роботу до кінця дня. Я ж на кілька хвилин впала в стан повітряної кульки з посмішкою до вух... поки раптово не згадала про листа!

Заскреготавши зубами так голосно, що у вікнах шибки затремтіли, я знову запалила конфорку, дістала клаптики паперу з кишені, і цього разу таки підпалила їх. Переконавшись, що вони згоріли, обернувшись на чорний попіл, який змила в раковину.

Отже, принаймні однієї маленької проблеми я позбулася. Біда в іншому: що робити з джерелом цієї проблеми, яке таких листів ще кілька десятків без проблем накатає?

Задаючись цим неприємним питанням, я підійшла до Клавіка, що прокинувся, аби погодувати його і покласти на облаштоване в кутку спальні ігрове місце, де малюк почав практикуватися в перевертанні на живіт і спробах почати повзати. Що після набивання черева, звичайно ж, несло наслідки у вигляді молока, що час від часу зригувалося на постелену поверх килимка пелюшку.

Так тривало близько години, перш ніж синочок втомився, і я взяла його на руки, прямуючи до сповивального столика, щоб поміняти підгузок. Коли з-за вхідних дверей долетіла метушня, гучний стукіт у сусідні двері та суворі крики:

— Відчиніть, варта!

Причаївшись, я прислухалася і чітко почула гидкий голос гоблінки, з яким вона старанно косила під бідно-нещасну невинну бабусю-овечку.

— Що таке?

— У нас наказ про обшук вашої квартири, — одразу ж відповів вартовий суворим басом.

— Обшук? — охнула стара, зображаючи святість.

— Вас підозрюють у практиці темних мистецтв, — не зменшував натиску вартовий, судячи з голосу, проходячи всередину квартири. — Тому ми збираємось…

Подальших слів я не почула, бо двері квартири зачинилися. Проте вже через кілька хвилин до моїх вух долетіли обурені крики Алевтини Георгіївни, яку варта, судячи з її ж реплік, тягла до відділення, ще й у наручниках!

Звісно, за «блошині» прокляття цій ненормальній більше адміністративки не впаяють. І все ж таки я щиро сподівалася, що таке ось «миле попередження» допоможе трохи охолодити запал гоблінки… а не навпаки — тільки більше роздратує її.

Любі читачі! Будь ласка, не забудьте підписатися на мою сторіночку і додати книгу до бібліотеки, якщо вонавас зацікавила! Також буду дуже рада вашим враженням в коментарях, зірочкам! І друзів сюди кличте - разом веселіше! :)