Читати книгу - "Відродження-1, Кулик Степан"

— Ой… Не подумала…

«Прибув. Чекаю наказу»

— Бронек уже тут.

Здригання підлоги під важким ходом САС мені повідомив про це одночасно з доповідями.

«Вступаєш у розпорядження Олександри»

— Давай, люба. Зроби все як слід.

— Я постараюся…

Хвилин п'ять лунали тихі команди, купа наді мною рипіла, побрязкувало закинуте вбік залізо. Схоже, Сашка навіть Птаха задіяла. Принаймні звук сервоприводів дрону я чув зовсім поруч з головою. Потім остогидла залізяка, що перекривала огляд, піднеслася і відсунулась убік. А ще через хвилину в моє чоло, не так щоб м'яко, але і без наслідків, тицьнувся маніпулятор Бронека.

«Зафіксовано тактильний контакт! Завдання виконано. Чекаю на подальші вказівки»

— Усім стоп! Сашко, ти розумниця. Тепер не втручайся. Я працюватиму з Бронеком.

Зосередимося на роботі.

«Самохідна автономна система вогневої підтримки. САС-33у. Стан – профілактичний ремонт не потрібен. Ступінь зношеності механізмів та агрегатів — 0,03%. Доступна модифікація «Бойовий робот клас «Штурмовик». Озброєння — плазмова гвинтівка ІПШВ-4. Вартість 150 золотих кредитів, Ремкомплект — 2 набори. Модифікатор 4-го рівня. Необхідна навичка «Робототехніка» — 4-го рівня. Усі необхідні умови дотримані. Бажаєте розпочати модифікацію? Так/Ні?"

Бажаю!

Контакт на мить розірвався, а потім я почув голос дівчини:

— Ух ти! Я думала, такі лише на картинках бувають! Лео! Це ж... лицар, так?

— Ні. Всього лише бойовий робот класу «Штурмовик». Антропоморфний тип. Дуже схожий на людину?

— Ага… Двометровий здоровило, весь, з ніг до голови закутий у вугільного кольору броню. Схожий трохи на андроїдів Хантерів, тільки набагато масивніший. І шолом глухий, із дзеркальним щитком замість обличчя.

— Потім налюбуєшся. У цього типу роботів ШІ досить потужний, розрахований на автономні дії в складній бойовій обстановці. Тож із завданням щодо розбору завалу має впоратися. Але ти все одно наглядай.

— Добре.

«Бронек! Потрібно розібрати завал так, щоб я зміг вибратися. Завдання зрозуміле?»

«Так»

«Приступай. Уточнення: я не повинен постраждати!»

«Уточнення прийняте. Виконую»

Залізо загуркотіло інтенсивніше і вже за кілька хвилин, наче навіть дихати легше стало. Самонавіювання, звісно. Мені й до цього нічого на груди не тиснуло. Так що ці відчуття з суто візуальних спостережень, лише розширилося коло огляду. У міру зменшення купи металобрухту.

Колона, до речі, теж вдало впала. Упершись кінцем у стінку. Залишивши зазор приблизно метр. І частково прийнявши на себе купу металу та інших частин робототехніки, що бурхливо розлетілися по всьому приміщенню, після вибуху Комірника.

— Убік відкидай! — почувся обурений Сашко голос. — Що ж ти прохід захаращуєш?!

«Підтверджую наказ! Прохід не захаращувати!»

«Прийнято»

— Ось. Зовсім інша справа. А то один завал звільняєш, а другий споруджуєш. Думати треба.

«Отримано наказ «думати». Вступна команда прийнята. Проводиться вихід із режиму економії енергії. Запит на активацію резервних потужностей»

То це ти на півсили працював? Активуй, звісно. Набридло вже мумію в піраміді зображати. Але без фанатизму.

«Дозволяю активацію. Поправка. Без додаткового наказу не перевищувати 85% потужності»

Знання робототехніки підказували, що мінімальний резерв повинен залишатися на випадок позаштатних ситуацій. Не менше ніж 10%. Це як додатковий запобіжник, захист від перенавантаження і, як наслідок, перегорання. Кібери не мають почуття самозбереження.

Тепер справа пішла веселіше. І вже через якихось десять хвилин я зміг повернутися на бік, підтягти ноги, а потім — ухопившись за простягнуту руку-маніпулятор — виповзти назовні.

Підвівся, потягнувся до хрускоту і... мало не впав, під вагою Сашки, що повисла на мені.

— Безсовісний! Я так злякалася... прямо жах... Воно — бабах... а ти… там. І не дихаєш ... Не роби більше так, — дівчина схлипнула і притулилася губами до моїх губ.

— Е.. бу-бу… — слухняно пробурмотів я, цілком віддаючись цьому солодкому заняттю. Та й який сенс сперечатися чи щось пояснювати? Логіка марна там, де правлять бал емоції. А головне, вона вже й сама забула, що мала на увазі, вимовляючи саме цей набір звуків, адже вони нічого не значать, головне інтонація. А ними дівчина повідомляла, що я їй дуже дорогий, і я проти цього не заперечував.

Як не солодкий поцілунок, але не безкінечний. Трохи згодом Сашка, збудувавши за допомогою нового Бронека, подібність до столу, займалася його сервіруванням, а я продовжив збір луту. Заняття, до речі, не менш приємне, ніж тискання дівчини.

Нічого особливого. Жменя срібла, кілька модифікаторів, магазин з 19 патронами до Глок-17, мале зілля здоров'я та перстень «+2» до Сприйняття». Мабуть, це останки тих ремонтників, що ховалися за Комірником і були знищені вибухом. Досі не збагну, що там так шарахнуло? Зрозуміло, що в танку був і боєкомплект, і паливо, і резервуар із горючою сумішшю для вогнемету. Але чому воно детонувало миттєво? Втім, то це вже історія. І від того — зрозумію я причину чи ні — нічого не зміниться. То який сенс забивати голову? Навряд чи мені колись зустрінеться ще один комірник.