Читати книгу - "Корона Медіаносу. Балада про тигрів, собак та щурів, Арія Вест"

― Ні! Мамо, я кохаю його!

― Сина кухаря? ― презирливо окинула поглядом Ізадора доньку. ― Ти у своєму розумі? Ти принцеса! Спадкоємиця трону могутньої держави! Та ти повинна графам і лордам відмовляти, шукаючи серед них найдостойнішого!

― То й що?? Яка різниця, яке походження, якщо я люблю його?!

Та Ізадора процідила, наближаючись до доньки упритул:

― Тобі ― ніякої. А мені достатня, аби втрутитися.

― Що?! Ні, мамо! Мамо, я розійдуся із ним! Я скажу, що не кохаю його, тільки не… не… не убивай його!!

― О, ― стиснув губи Ноа. ― Це цілком в дусі Ізадори.

― Та все ж, ― повела далі Релі, ― вона вирішує вчинити інакше. Імовірно, також знаючи про Колодязь, тодішня королева Мерідії приходить сюди… та не з порожніми руками.

Знову наблизившись до Колодязя, Релі дістала із гаманця срібну монетку, яка тут же в її пальцях обвилася білою й чорною магією. Клацнувши пальцями, Релі відправила монетку просто униз. Усі, крім Вея, обступили Колодязь.

Релі випросталася й проголосила, знову тримаючи у руці Чорну смерть:

― Я бажаю, аби…

Та не встигли її уста зронити слова бажання, як зненацька просто перед усіма з’явився густий фіолетово-чорний дим! А разом із ним і монетка, яку Релі кинула у Колодязь. На мить здивувавшись її появі у руці, Релі підвела очі на дим.

Звиваючись і шаленіючи, він всмоктався у землю, і з нього показалася жінка у досить нестандартному одязі. На ній була темно-фіолетова парчова накидка, під нею чорний сюртук, дещо подовжений ззаду і вкорочений спереду; під ним проста лляна роба із широким вирізом на грудях, випуклості яких, однак, розміром не вражали. Рукави сюртука виявилися вкороченими, тож об’ємні рукави роби звисали вниз. На ногах у жінки були шкіряні штани й високі чорні шнуровані чоботи. Корсет, одягнений зверху на робу, акцентував на вельми тонкій талії; та й узагалі, жінку важко було назвати товстою. Ростом вона, однак, виявилась доволі низька, хоч і стояла зараз на підвищенні й здавалася вищою за усіх. Волосся мала довге, чорне й дуже хвилясте.

Та найбільше вражали шкіра та очі незнайомки. Шкіра мала якийсь неприродно зелено-сірий, землистий відтінок. Райдужки ж очей в принципі здавалися більшими, ніж у звичайних людей, а колір їх був блискучим золотаво-янтарним.

Уздрівши погляди усіх п’ятьох, незнайомка, вже точно відьма, широко посміхнулася і зареготала, змахнувши обома руками, шкіра на яких виявилась такою ж землистою і блискучою, як і на обличчі. На світло показалися її гнилі чорні зуби і такого ж кольору довгі нігті.

Переставши реготати, відьма проговорила артистичним голосом:

― Справді бажаєш, аби я перетворила цей кинджал на пиріг???

Релі мовчки поглянула на Чорну смерть. Норвел злякався одного вигляду відьми так сильно, що аж позадкував. Ноа та Лея, насупившись, потягнули руки до рукояток зброї.

Та тоді наперед вийшов Вей у своїй звичній розслабленій манері. Обвівши відьму проникливим поглядом зелених очей, він розвів руками:

― Ось і причина істинна «Колодязя бажань». Було неважко здогадатися, що це твоїх рук справа, Ірвін.

Останнє ім’я він проговорив із особливим акцентом, від чого Норвел миттю насупився:

― Ірвін?

― Відьма-Прародителька, ― швидко пояснив Ноа, залишаючись все таким же насупленим і готовим в будь-яку мить вихопити меч. ― Та, Що Укладає Угоди.

― Із нею краще не зв’язуватися! ― процідила Лея крізь зуби. ― Усі угоди мають свою ціну, зазвичай вигідну лише для неї!

У ту ж мить Ірвін ступила крок вбік, аби розгледіти Релі за спиною Вея. Обличчя її змінилось справжнім захопленням, вона проговорила все таким же артистичним голосом:

― Треба ж, не думала, що ми знову зустрінемося, принцесо!

Але Вей і собі ступив крок убік, закриваючи Релі від погляду відьми. На обличчі його блиснула небезпечна усмішка:

― Це ваша остання зустріч.

― О, ― брови Ірвін артистично полізли догори, вона вишкірилась у противній посмішці: ― Не забігай наперед, юначе. Зустріч із всемогутньою Ірвін ніколи не буває останньою! Все ж таки… ― відьма прищурилась, уважно розглядаючи Релі позаду Вея, ― ніколи не знаєш, коли знадобляться послуги наймогутнішої відьми на світі, ― з особливою інтонацією пробелькотіла вона.

Ноа не втримався:

― А чи не зависокої ти про себе думки, відьмо?!

― Зависокої думки??? ― так і отетеріла Ірвін. ― Я і є наймогутніша! До мене звертаються королі й королеви з бажанням про багатство, владу і силу! І я виконую всі їх бажання, в обмін на певну плату… ― Ірвін виявилась до біса харизматичною особою, яка уміло грала своїми великими котячими очима, а жестикуляція її рук та гнучкого тіла тільки й додавала загальному образу неабиякої проникливості. ― Істина така, що кожен, хто чогось бажає, завжди має чим заплатити, будь-то бідняк, чи істинний багач… для кожного своя ціна. Я можу здійснити все, за виключенням одного… є у світі лиш одна недосяжна мені магія… повернення мертвих до життя, ― завершила вона артистичним шепотом, обводячи очима всіх присутніх.